Сексуальне насильство над дітьми або ж, іншими словами, педофілія (παιδός — «хлопчик» + φιλία — «любов» – один із найбільш приховуваних злочинів у наш час.

Малі – мовчать, дорослі – не вірять, адже такого типу розбещення виходить за межі «нормального» і травмує батьків не менше, ніж їхніх дітей.

Читайте також: Сміттєзвалища не відповідають ні санітарним, ні екологічним нормам, – Юрій Ройко

«Рівень довіри до слів дитини падає до нуля. Батькам важко повірити, що хтось, кому вони довіряли, міг заподіяти шкоду їхньому чаду. Перший етап прийняття неминучого – заперечення, от саме на ньому батьки часто застрягають, закриваючи очі на подібні ситуації. Нехтуючи психічним здоров’ям дитини, переймаються думкою оточуючих», – кажуть у правоохоронних органах.

«Часто діти не говорять про сексуальне насильство або розбещення, бо просто не розуміють що це. У маленьких дітей відсутнє ще поняття сексуального, проте вони можуть відчувати, що щось не так.

Важливо, що розбещення та сексуальне домагання – це не лише безпосередній акт, але й заборонені дотики, обійми, розглядання та інші дії з сексуальним підтекстом.

Зараз в суспільстві все більше про це говориться в медіа – для прикладу – фільм про сексуальні домагання дітей з боку католицьких священників «Покидаючи Неверленд» з одним з найбільш популярних поп-співаків світу Майклом Джексоном.

Важливо вчити дитину тому, що в неї є власні кордони, які ніхто не має права порушувати. Що вона завжди може поділитися переживаннями та розповісти про те, що її турбує.

Але є одне «але». Згідно статистики, найчастіше діти стають жертвами зі сторони найближчих людей – когось із членів родини.

Тому повинні також бути позасімейні інтервенції – шкільний психолог або гаряча лінія, тому що іноді вирішити проблему всередині родини: часто мати знає, але вирішує мовчати. Боїться осуду друзів і сусідів або ж сама є недостатньо освіченою, аби розуміти, що певні дії з боку членів сім’ї – протизаконні», – розповіла дитячий психолог Віолетта Міщенко.

Дійсно, переважна більшість кривдників – родичі або знайомі люди. Це батьки, брати та сестри, друзі родини, вчителі, няні.

І перше, що варто зробити, – прийняти той факт, що дітей розбещують, знімають у порно та ґвалтують. До цього здебільшого вдаються не стереотипні маніяки-педофіли з екранів телевізора, а чоловіки та жінки, “про яких ви би ніколи такого не подумали”.

Наразі на Волині ситуація із сексуальним насиллям над дітьми покращується з позаминулого року. Проте на скріншоті – ті випадки, коли батькам не забракло сміливості визнати проблему і прикласти зусиль для її усунення.

Практика, за словами фахівців, показує, що здебільшого несвоєчасно виявляють або взагалі не виявляють насильство через тотальну необізнаність батьків, вихователів, учителів, медиків та інших спеціалістів, які бачать дитину щодня і мають можливість спостерігати його ознаки.

За даними нашого опитування, 20% зі 100% лучан знають або були свідками такого виду злочинів, проте не всім постраждалим дітям надали допомогу вчасно або не надали її взагалі.

Тож сьогодні ми, у Міжнародних день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, розпитали у спеціалістів про те, як зрозуміти, що над дитиною вчиняють сексуальне насильство, і чим можна допомогти.

#1

Є дві форми сексуального насильства – контактна та безконтактна. Примус до сексу, зґвалтування, мастурбація, залучення до зйомок порно – контактне насильство.

Безконтактне, або інакше – розбещення, – це використання нецензурної лексики в присутності дитини, демонстрація статевих органів, примус до перегляду порно-роликів та фото, що носять сексуальний характер.

#2

Про те, що над дитиною вчиняють наругу, можуть свідчити також видимі фізичні ознаки: екзема, дерматит, герпес на обличчі, губах, у порожнині рота, наявність синців у різних частинах тіла, наявність гематом і укусів на грудях, сідницях, ногах, нижній частині живота, стегнах, запальні процеси.

Такі захворювання як енурез та енкопрез також можуть свідчити про насильство. Вони виступають своєрідним психологічним захистом: дитина думає, що, якщо буде брудною, не дотримуватиметься гігієни, її не чіпатимуть. Зворотним є процес, коли дитина каже, що вона брудна, постійно намагається вимитися, перебуває у ванній чи під душем.

Схожа форма захисту – надягати на себе якомога більше речей, аби їх важче було з дитини знімати (пара штанів, курточка зверху на іншу, декілька футболок під светром тощо).

#3

Показовою є й реакція дитини на кривдника. Так, під час зустрічі з ним вона може намагатися відмежуватися – втекти, впасти в істерику, її настрій може різко змінитися. Або, навпаки, надмірно бажати його уваги та контакту – сідати на руки, імітувати статевий акт, торкатись статевих органів – в інших дорослих специфічна поведінка дитини та кривдника підсвідомо викликатиме відчуття відрази.

Спроби дорослого усамітнитися з дитиною чи, наприклад, регулярні пропозиції друга / подруги родини “посидіти” з нею, переодягнути, викупати – це також ознаки можливого насильства.

Якщо декілька пунктів зі списку Ви могли б «приписати» своїй дитині – зв’яжіться зі спеціалістом. Бажаєте поговорити з дитиною віч-на-віч – уникайте прямих запитань.

Важливо не принести свою версію того, що могло трапитися з дитиною:

”Він тебе торкався?”, “Просив торкатися його статевого органу?“, “А може, він просто хотів тобі допомогти переодягтися, аби було швидше?”, “А може, ти десь побачила/в це по телевізору?”.

Натомість слід обережно поцікавитися у неї, де або від кого вона почула чи побачила те, про що говорить, що відтворює у грі, звідки вона дізналася ті чи інші слова. Якщо йдеться про людей, з якими дитина проводить час окремо від вас, – няня, друзі або близькі родичі, репетитор/ка – запитайте в дитини, що вони разом робили, як проводили час, в які ігри гралися.

Може трапитися й так, що дитина не відповідатиме на ваші запитання. Дорослий для дитини у певний період її життя – це істота на рівні бога, від якої дитина залежить, а тому все, що він з нею робить,вона сприймає як норму.

Так само й ґвалтівник може побудувати з дитиною такі стосунки, в яких вона йому довірятиме, боятиметься, що взаємини зіпсуються в разі, якщо вона комусь розкаже чи не робитиме того, що він від неї просить.

Так, кривдник може говорити дитині, що тими чи іншими насильницькими діями готує її до дорослого життя або що це “їхній спільний секретик” чи вияв любові, – насильство дуже рідко відбувається раптово і до нього тривалий час готують.

Трапляється, що дітей залякують, аби вони нікому не розповідали. Це особливо травмує. Кривдник може погрожувати суворим покаранням від Бога, судом, “силами зла”, обіцяти покинути або розлюбити дитину, покінчити життя самогубством чи, навпаки, заподіяти фізичну шкоду їй або іншим важливим для неї людям або тваринам.

ЯКЩО ПОВЕДІНКА ДИТИНИ ЗАНЕПОКОЇЛА ВАС

Радимо звернутися:

до Національної дитячої гарячої лінії “Ла Стради” за телефонами 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного) за консультацією компетентних у дитячих питаннях психологів, юристів та соціальних працівників. Сюди також телефонують й самі діти;
до правоохоронців, але все залежить від вашої готовності докласти зусиль – написати заяву до поліції, слідкувати за тим, щоб її зареєстрували та відкрили провадження, бути готовим приділити час для того, аби дати свідчення тощо. Якщо ви стали свідком насильства чи розбещення, ви можете зафільмувати поведінку дорослого й дитини, що вас занепокоїли, і надати їх як можливі докази;
до Служби у справах дітей, яка покликана захистити їх від жорстокого поводження та насильства;
до клінік, дружніх до молоді, де надають, зокрема, медико-психологічну, допомогу підліткам та молоді віком від 12 до 24 років;
до міських чи обласних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
для жінок, які дізналися про насильство над їхньою дитиною та вирішили піти від кривдника-співмешканця, існують спеціальні притулки. За телефоном гарячої лінії 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер) порадять, у який з таких центрів звернутись у конкретній ситуації в конкретний момент.

Ілюстрації – малюнки дітей, що проходили арт-терапію після сексуального насилля.

Читайте наші новини у мережі Facebook