Ви знаєте, що це таке? Якщо ці зображення у вас асоціюються із довгими подорожами, новими знайомствами, запахом яєць та курки у вагоні, гучним нічним хропінням – ви точно хоча б раз у житті користувався послугами “Укрзалізниці”. 4 листопада Україна відзначила День працівників залізничного транспорту. А з ким ми спілкуємося найбільше впродовж усієї подорожі потягом? Ну звісно – з провідниками.
Вони бувають різні: молоді чи старші, добрі чи злі, ввічливі чи хамовиті, турботливі чи байдужі. Зрештою, як і усі люди на землі. Та що ми знаємо про провідників, окрім того, що вони дають постіль, розносять напої та перевіряють квитки? Майже нічого. Отож, до професійного свята усіх працівників залізничного транспорту України журналістка Волинь#infa поспілкувалася із провідником потяга Київ-Ковель.
Олександр Гашук – ковельчанин, йому 24 роки, 5 з яких він працює на залізниці. Наше знайомство почалося з того, що він разом з колегою поцікавились, який вагон я шукаю, а я відразу напросилась на інтерв’ю, випадково «обізвавши» провідників кондукторами. Олександр хоч і несміливо, але погодився. Воно й не дивно, бо не кожного дня у тебе пасажири інтерв’ю просять.
Найперше питання, яке зацікавило хлопця: чи можна в разі чого подати в суд на редакцію сайту. Я спантеличено відповіла, що так, він має таке право, якщо я раптом ображу його честь та гідність чи зведу наклеп в своєму матеріалі. Вперше в житті мені поставили таке питання під час інтерв’ю, але, звісно, кожен має на це право.
Ми зайшли до маленького двомісного купе, Олександр рахував квитки, ретельно щось записував та час від часу бігав з кружками до пасажирів, які на вечір активно просили то чаю, то кави.
Купе провідників
Чому обрали професію провідника?
Друг батька запропонував йти працювати в “Укрзалізницю”, казав, що буду мати хорошу стабільну зарплату. Спочатку хотів бути помічником провідника, але потім вирішив, що краще вже відразу повноцінно працювати. 6 років тому на цій роботі дуже добре платили, можна було мати більше 10 тисяч гривень зарплати. Ну я і пішов вчитися у Здолбунів (Здолбунівський професійний ліцей залізничного транспорту, – ред.), вивчився за рік і пішов працювати.
Читайте також: У вагоні потяга “Укрзалізниці” виросли гриби: ФОТО
Яка зарплата у вас зараз?
Я отримую 8 тисяч гривень. Працюю 4 доби, 4 доби вдома, на п’яту – в рейс. Тобто фактично я ці гроші отримую за півмісяця. Але на них сім’ю не прогодуєш, а поєднувати просто не встигаєш. Тому планую в майбутньому відкривати якусь свою справу.
Як ви «розрулюєте» конфліктні ситуації? Чи часто такі виникають?
Жартую. Всі конфлікти стараюсь вирішувати жартами, заспокоювати, смішити. Якщо надто вже «бушує» – телефоную начальнику потяга, а він вже викликає наряд поліції. Правоохоронці зазвичай приїжджають на якихось великих станціях чи вокзалах. Але якщо їдемо десь поміж маленьких сіл, то поліція і не приїде. Взагалі найбільше дискомфорту і проблем створюють п’яні АТОвці. Вони коли вже «готові», то починають дебоширити, скандалити, кричати всім, що вони «воювали». Доводиться відразу звертатись до правоохоронців.
У вас є друзі, з якими познайомились в потязі?
Звісно, по всій Україні. От на весілля мене в Суми запросили, але ще не знаю чи поїду. Ми з тим нареченим, який мене запросив, майже добу їхали до Харкова. Розговорились, дуже довго розмовляли. Згодом – зідзвонювались. Тепер сподіваюсь, що на роботі відпустять на свято.
Чим ваша професія особлива?
Постійно подорожуєш, катаєшся, це сподобалось. Знайомишся з новими людьми, багато спілкуєшся. Ніколи не буває нудно.
А що дратує найбільше?
Розносити чай. Для чоловіка це взагалі катастрофа.
Яка найбільш дивна ситуація трапилась вами у потягу?
Коли до одного з моїх колег почав чіплятися білоруський губернатор, який їхав потягом із симпатичною дружиною та дітьми. Від шоку всі відходили довго, що такий, на перший погляд, порядний сім’янин, виявися збоченцем.
Чим ви захоплюєтесь? У вас є хобі?
Захоплювався футболом, в дитинстві дуже грати любив, а коли підріс, то їздив і по Україні на змагання, і катався Європою. Я грав раніше за луцьку команду, вона вже по-іншому називається, навіть не знаю як. Але щоб потрапити у професійну команду футболістів – треба було заплатити немаленькі гроші.
Як ви ставитесь до дітей у потягу?
Діти є діти. Це наша радість, то чого їх не любити? Так прикольно, коли воно мале, бігає по вагоні. А коли вже дитина трошки старша, то прийде до мене, починає щось розказувати, ми так можемо довго говорити.
Як ви ставитесь до колег жінок?
Не жіноча то справа – бігати по вагонах. Попадеться якийсь клоун, який “виїсть” весь мозок, або навіть може вдарити.
Що входить у ваші обов’язки?
Посадити людей, роздати постіль, напоїти чаєм, забезпечити тепло у вагоні. Розбудити, коли треба. Ми самі палимо у вагонах, миємо скрізь, прибираємо. Загалом, слідкуємо за порядком.
Тут провідники набирають кип’яток для чаю чи кави. Під час кожної великої станції воду зливають та набирають нову
Робоча кімната провідника
Опалення у вагонах
Які поради ви могли б дати новачкам чи тим, хто тільки планує йти в цю професію?
Не йти сюди. Навіть не починати, бо воно затягує. Як вв’язався сюди, то важко піти. Старші люди попереджали про це, а собі думав: «Прийду на рік і все», – але так не вийшло.
Спілкувалась: Анастасія Кушнарьова
Читайте наші новини у мережі Facebook
