Волинь Новини

Спаржева столиця Волині

Тут тихо, ніби ти потрапив в обійми самої природи і вона готова заспокоїти в міській людині її повсякденну біганину. А далі під лісом гектари спаржі. Власне, цим і славляться Новини. Це село єдине, де на Волині вирощують цей екзотичний продукт.  Започаткував цей бізнес у віддаленому селі Устилузької громади Олександр Сидорчук. Втім, сьогодні не про спаржу, а про село в якому її вирощують, – пише Слово правди.

Читайте також: Мобілізація необхідна! Досить популізму. Ми – нація війни, – волинський офіцер

Войовничі гуси Здебських

На двох інших вулицях Новин життя тече повільно. Від табуна гусей на чолі з войовничим гусаком відбиваються єдині на все село двійко школярів, яких додому якраз привіз шкільний автобус. Забачивши нас гусак готовий кидатися в новий «бій».  Та на заваді стає господар.

Микола та Валентина Здебські в парі з 1975 року. Микола в Новини прийшов у зяті з Коритниці.

-Батьки дружини жили через дорогу. Тепер та хата стоїть порожня. Працював водієм в Ішівському лісництві, був останнім бригадиром в Новинах. Знаєте, я завжди був членом виборчої комісії, то ще пам’ятаю, як тут було 115 виборців! Не стало роботи – стало занепадати село. Як була ферма, то 300 штук худоби стояло. Село було хороше – компактне. До війни розкидане по хуторах, потім стали зганяти і так ото три вулиці й вийшло, – розповідає Микола.

Валентина Здебська корінна жителька села. Пригадує як до школи доводилося ходити пішки спочатку в Микитичі, а потім у Стенжаричі.

-Теперішні діти, то б не мовчали. Ми колись як запізнимося на зарядку, то ще мусили бігати по колу. І ніхто не дивився, що ми пішки йшли так далеко, що може ноги болять.

Жінка працювала на колись модному і трохи дивному для Західної України підприємстві – Нововолинській бавовно-прядильній фабриці. Закрилася вона як перестав існувати радянський союз. Банально не стало сировини, адже на полях України бавовник не культивують, тож і колгоспного хліба жінці теж довелося спробувати.

-Ми ту хату в Новинах купили. Пожили трохи, почали збирати гроші «на книжку». І трах-бах їх не стало. 16 тисяч рублів лише у мене пропало. Тепер мусимо тут доживати. Ми не думали тут жити, – щиро зізнається подружжя Здебських, але додає, що онуки, які є частими гостями у них, вносять радісні усмішки у їхнє життя.

Бджоли під підлогою та сусіди лисиці

А Тамарі Мисанюк в Новинах добре. Її хату спочатку ми проїхали, вона стоїть трішки вглиб садиби при самому в’їзді у село. Життєрадісна, усміхнена, бесіду пересипає жартами. Вона тут вже тридцять років як у невістках. Разом з чоловіком виховали двох дітей, які вже вилетіли з батьківського гніздечка.

Тамара вимикає насос, яким викачувала воду з льоху аби не гудів та не заважав розмові. Свого носа у людські теревені час від часу суне пес Арчі. Він хоч і малий зростом та затятий мисливець. Без нього в Тамари у курникові було б набагато менше курей, адже нахабні лиси тільки й чекають нагоди аби вхопити беззахисну птицю.

-Думаєте, тримала б мисливського собаку якби не лиси? Вони у мене як сусіди. Дворовий їх просто прожене, а мисливський як прожене, то так надійно. Кота я теж маю. Любить у вікні сидіти, але десь ходив на дівки, то тепер спить, – отак з посмішкою розпочинає розмову Тамара.

Господарство у Мисанюків чимале. Тримають корову, кобилу, свині, кури, гуси та пасіку. Бджілки – особлива потіха пані Тамари. Ними займається уже чотири роки.

-Дивилася, то дві сім’ї у вуликах перезимували. Під хатою маємо один постійний виводок бджіл. Жартую, що хату ділимо на дві сім’ї: я з Сергієм і бджоли під підлогою. Мені цікаво чи перезимували, бо зараз їх не чути, а от літом, то часом бжичать. Вторік наловила роїв.

-Як наловили? – перепитую.

-Ну, як? Летить рій, за ним біжить Тамара з водою, кадилом і бахкає у все, що можна бахкати. Вони сядуть, тоді збираю в рійницю. Часом ставлю її, то вони самі потрапляють.

Землю Мисанюки теж обробляють – мають невеликого тракторця. Хоча господареві важко працювати, бо хворіє. Запитую чи піддалися тренду та садять спаржу.

– Є, звісно. Хлопці їхали садити та загубили я знайшла, посадила та й росте. Що-що, а толк у спаржі ми знаємо. Сидорчук нам її не шкодує. Часом цілий ящик  привезе. Знаємо як її готувати, тож смакуємо по сезону.

Біля обійстя Мисанюків протікає меліоративний канал. Нині він повний води. На його плесі плавають Тамарині гуси. А як пройтися вздовж каналу, то мимохідь потрапляєш в гості до бобрів. Вони собі тут добрячу загату змайстрували, адже їм ніхто не заважає. Природа у Новинах потрохи відвойовує своє – забирає багатовікову людську працю і перетворює на свій лад. Тут навіть фазани бігають посеред села, нагадуючи про те, що вони мають свої пташині права в цьому мінливому світі.

Ярослава КОЛОСКОВА

Читайте також наші новини у Facebook