Луцька міська рада на черговій сесії тридцятого жовтня вкотре повернулася до питання смороду у місті, а точніше – до питання діяльності заводу з виробництва біоетанолу «Біо-ПЕК». На думку міської влади, саме це виробництво є чи не єдиним джерелом смороду у Луцьку.
Проблема поширення неприємного запаху містом розпочалася понад 3 роки тому. Майже відразу міська влада визначила винуватця, вказавши на біоетанольний завод «Біо-ПЕК». Тоді біля заводу збиралися акції активістів з вимогою закрити виробництво, а міська рада скеровувала одну за одною різноманітні комісії з перевірками на завод. Комісії міської ради виносили певні приписи, які адміністрація заводу виконала. Більше жодних вимог до заводу не висувалося і за три роки, протягом яких час від часу містом поширювався нестерпний сморід, міська рада не спромоглася зібрати доказів, які б безпосередньо доводили вину заводу.
Читайте також: Зливи луцького спиртзаводу в 50 разів перевищуюють…
СЛІПА ВПЕВНЕНІСТЬ МІСЬКОЇ РАДИ
«Біо-ПЕК» має всі необхідні дозволи на діяльність. Міська рада навіть ініціювала процедуру відкликання цих дозволів, але для цього також не знайшлося підстав. Державна екологічна інспекція та Держпродспоживслужба, здійснюючи перевірку діяльності біоетанолового заводу, також не знайшли підстав вважати, що саме це виробництво біоетанолу викликає сморід у місті, адже всі технологічні умови завод виконує.
Луцька міська рада чомусь переконана, що тільки «Біо-ПЕК» може бути єдиним джерелом смороду. Хоча ця версія поки що базується на самих лише припущеннях і, м’яко кажучи, ледь витримує критику від лучан, які думають дещо інакше. Керівництво міста давно загнало суто екологічну проблему смороду у політичну площину, і час від часу застосовує її як політичний інструмент. І вивести проблему з політики, у площину суто управлінську і правову вже не так просто. Адже з управлінської точки зору закривати завод просто неприпустимо. А якщо до виробництва виникають якісь питання – про це слід спілкуватися з представниками заводу, шукати консенсус, аби спільними зусиллями подолати проблему. Окрім збереження довкілля, треба зберегти й перспективне та дуже прибуткове виробництво екологічно чистого виду палива, адже це – сотня робочих місць для лучан й істотні податки до місцевого бюджету. Це саме той інвестор, про якого всі говорять.
Абсурдними виглядають дії міської ради не тільки з управлінської, а й з правової точки зору. Розуміючи, що доказів вини заводу немає, Луцька міська рада приймає рішення про направлення звернення до центральних органів виконавчої влади про закриття заводу. Це ніби спроба перекинути проблему з хворої голови на здорову. Між іншим, ще навесні проблему намагалися «спихнути» на сусідню громаду, в район, в область, куди завгодно… Мовляв, завод же розташований не на землях Луцької міської ради. Але смердить все ж таки в Луцьку, тому ховатися від проблеми, як равлик у хатку, теж не вийде. Треба працювати над її вирішенням.
Якби доказів вини заводу було б достатньо і можна було б встановити причинно-наслідкові зв’язки між його діяльністю і поширенням смороду – захистом прав та інтересів лучан зайнялася б прокуратура, яка уповноважена захищати інтереси громади у суді. Проте, у правовій площині все набагато складніше, аніж у політичній риториці, де можна розсипатися промовистими заявами і виступами, не підкріпленими фактичними даними, та спонукати депутатів голосувати за популістичні рішення, які виходять за повноваження органів місцевого самоврядування.
АЛЬТЕРНАТИВНА ВЕРСІЯ БІЛЬШ ОБГРУНТОВАНА, НІЖ ОСНОВНА
Отже, міська влада хоче конкретно закрити завод «Біо-ПЕК», а не подолати сморід у місті, їй у цьому підігрують окремі залежні ЗМІ, які публікують однобоку інформацію про причину смороду, та допомагають окремі «активісти», які влаштовують мітинги та збирають підписи громадян для закриття заводу. Органи державної влади та правоохоронці займають досить пасивну й нейтральну позицію, тому за встановлення істини взялися журналісти.
«Волинська правда» вже згадувала досить якісне журналістське розслідування Людмили Яворської, яке опублікував «Перший». Журналістка звернула увагу на альтернативну версію про джерело смороду, яка, втім, в світлі останніх подій може перетворитися на основну. Та все по порядку. 24 жовтня до Луцька прибула комісія експертів Наукового парку Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління «Чорнобиль», які перевірили ряд об’єктів, в тому числі – завод «Біо-ПЕК» та спирто-горілчаний завод. Тоді експерти за допомогою спеціального обладнання заміряли рівень шкідливих речовин, втім, не надали жодних висновків. Не дочекавшись результатів незалежної експертизи, представники спирто-горілчаного заводу поспішили дати коментар окремим ЗМІ, зазначивши, що їхній завод не має відношення до поширення смороду. Хоча, ніхто й не заперечує, що їхня зернова барда зливається у каналізаційні мережі міста, і це – «проблема Луцькводоканалу», як заявляють на заводі.
Далі цікавіше. Експерти надали результати свого дослідження і Людмила Яворська опублікувала другу частину свого розслідування на «Першому». Об’єми скидів зернової барди спирто-горілчаним заводом у каналізаційні мережі міста в десятки разів перевищує ті цифри, які фігурують в офіційних договорах між заводом та водоканалом. Зокрема, один із важливих показників – ХСК (хімічне споживання кисню). Він розраховується за кількістю мікроорганізмів, які споживають кисень. Якщо їх дуже багато – вода починає гнити і виділяти неприємний запах. У міську каналізацію забороняється зливати речовини з показником ХСК вище 650 міліграм на одну літру. Втім, експерти встановили, що спиртовий завод зливає барду, у якій цей показник перевищує 32 тисячі міліграм на одну літру. Тобто, майже в 50 разів перевищує допустимі норми.
Окрім того журналістка встановила, що період поширення смороду у місті сходиться з періодом роботи заводу, адже він працює не постійно. Зокрема, влітку завод запускали в червні-липні. Саме тоді в місті поширювався запах. У серпні і вересні завод не працював і запаху теж не було. Запрацював спирто-горілчаний знову у жовтні, і всі ми відчули цей неприємний сморід. Навіть екологи міської ради під час екскурсії для журналістів на поля фільтрації Гнідавського цукрового заводу влітку визнавали, що його мелясна барда може бути джерелом смороду по всьому місту тільки якщо її б зливали у міську каналізацію. Втім, за три роки жодного такого випадку не зафіксували. Але тоді чомусь про зернову барду спирто-горілчаного заводу, яка тонами зливається в каналізацію міста, ніхто не згадував. Можливо, міська влада не знала, що рівень ХСК в цій барді в 50 разів перевищує допустимі норми, а може не хотіла знати.
Можновладці відкинули альтернативні версії, хоча в них раціонального більше, аніж в основній, і вдруге винесли питання про скерування звернення щодо закриття заводу «Біо-ПЕК». І якщо лучани, які мислять критично, спокійно сприймають фактичні данні, які свідчать про те, що біоетаноловий завод не основне, а може і взагалі не джерело смороду, то політикам залишається тільки гола але емоційна риторика. В прямому сенсі цього слова рішення про звернення щодо закриття заводу на сесії міської ради 30 жовтня «протягнули» з криком і скандалом, на самих лише емоціях.
«ДОШКИ ГАНЬБИ» ДЛЯ ОПОЗИЦІЙНИХ ДЕПУТАТІВ – ДЕМОКРАТІЯ ПО-ЛУЦЬКИ
На минулій сесії голосів не вистачило, а всі, хто проголосував не так, як бажала владна більшість, накликали на себе гнів політичних опонентів. Зокрема, виконуючий обов’язки міського голови Григорій Пустовіт обіцяв їм «дошки ганьби» по всьому місту, а деякі підконтрольні ЗМІ фактично безпідставно звинуватили у політичній корупції і лобіюванні інтересів біоетанолового заводу. Мабуть, деякі «досвідчені політики» і «великі господарники» з міської ради звикли до політики Радянського Союзу, де всі завжди голосували одноголосно, а альтернативної думки в принципі не могло бути.
На щастя, сьогодні в Україні діє плюралізм думок та ідеологічна багатоманітність, що закріплено у нашій Конституції. А ще законами України закріплено право депутата місцевої ради вільно висловлювати свою думку з будь-яких питань, які розглядаються на сесії. Депутати не несуть відповідальності за свої висловлювання та голосування у сесійній залі. Але щойно депутат Алла Надточій, намагаючись скористатися своїм правом на свободу слова, пробувала донести думку про те, що не тільки «Біо-ПЕК» потрібно розглядати як причину проблем у місті, на неї зірвався головуючий на засіданні Григорій Пустовіт. Він сказав, що депутатка зганьбилася через свої голосування та висловлювання, адже, на його думку, всім лучанам відомо, що смердить у місті «Біо-ПЕК». Депутати-однодумці Алли Надточій просили надати докази, хоч якісь документи, яки б засвідчували вину заводу. На що Григорій Пустовіт відповів, що результати всіх комісій розміщені на сайті міської ради.
Коли виступали представники опозиції – більшість просто намагалася перекричати їх, тож питання на цей раз не «заговорили», а в прямому сенсі «загули». Видно, можновладці розуміють, що у спокійній дискусії, де сторони оперують фактами, а не емоціями, тягатися з прихильниками альтернативної версії буде важко. А от більшістю і криками можна взяти верх. Моральний тиск на депутатів опозиції таки приніс свої плоди – на цей разі рішення про направлення звернення до органів центральної влади з вимогою закрити біоетаноловий завод набрало необхідну кількість голосів. Центральні органи будуть змушені розглянути це звернення та надати якусь відповідь. Чи вдасться там одними криками й емоціями добитися закриття заводу – навряд. А от чи зацікавлять контролюючі органи результати незалежної експертизи, проведеної на спиртовому заводі – цілком можливо.
На сам кінець варто було б зазначити, що керівництво біоетанолового заводу займає досить толерантну позицію у цій ситуації. Адже проблеми, які міська рада, окремі ЗМІ та окремі «активісти» створюють для заводу, схожі на перешкоджання законній господарській діяльності, а це, між іншим, злочин. Завод просто хоче чесно працювати, вкладати свою невеличку частку у ВВП України, створювати робочі місця для українців тут, а не ставити їх перед необхідністю їхати на заробітки в Польщу, платити податки в Україні і на Волині, а не уникати їх через офшорні схеми, як звикли робити представники великого бізнесу, з якого потім годуються кишенькові політики. Керівництво заводу, вочевидь, не хоче тратити сили на судову тяганину з міською радою, ймовірно, надіючись, що з часом незалежні експерти розставлять всі крапки над «і» у гострому питанні луцького смороду.
Василь Онищук. Волинська правда
Читайте наші новини у мережі Facebook
