Луцьк – сучасне європейське місто, яке б могло стати туристичною перлиною Західної України, втім, має досить серйозну екологічну проблему. Нестерпний сморід час від часу накриває Луцьк і викликає справжню істерію. Проблема справді є і дуже-дуже серйозна. І вже не залишилось на Волині журналістів, які б про неї не писали.
Влада бачить єдиного винуватця проблеми – біоетаноловий завод «Біо-ПЕК». Виробники, у свою чергу, все заперечують, а волинські ЗМІ діляться на тих, хто вірить у версію міської ради, і тих, хто більше довіряє доказам заводу. І ті й інші звинувачують один одного у необ’єктивності, хоча ніхто з журналістів не є фахівцем з біології, екології, технологій очистки тощо. Звісно, професійний журналіст і не повинен бути таким фахівцем, але все ж він мусить бути професійним. А це означає – глибокий і об’єктивний аналіз теми, за яку він береться.
САМОВПЕВНЕНІ ЗАЯВИ ПРОТИ ВПЕРТИХ ФАКТІВ
Часто у погоні за сенсаціями деякі журналісти забувають про фактчекінг. 24 жовтня одне із волинських інтернет-видань опублікувало інформацію про те, що спиртовий завод не є джерелом поширення смороду у Луцьку. Цю інформацію передрукували ще декілька ЗМІ, хоч ґрунтується вона виключно на коментарі заступника директора заводу Олега Гушинця.
У той день у Луцьку побували представники аудиторської групи ТзОВ «Науковий парк Державної екологічної академії України післядипломної освіти та управління «Чорнобиль». Експерти завдяки спеціальному обладнанню здійснили заміри на Гнідавському цукровому заводі, ТОВ «Біо-ПЕК», Луцькводоканалі, очисних у Липлянах та спирто-горілчаному комбінаті.
Не дочекавшись офіційних результатів експертизи, заступник директора спиртзаводу встиг прокоментувати журналістам, що його виробництво не має відношення до поширення смороду у Луцьку. І поки одні видання розганяли цей «фейк», сайт «Перший» 25 жовтня опублікував журналістське розслідування Людмили Яворської, яке ґрунтується на фактах і говорить про протилежне. З урахуванням коментарів представників заводу, незалежних експертів та виїзду журналістів власне на потужності виробництва – можна переконатися, що версія журналістки цілком має право на існування та варта уваги і дослідження. Барда, яку спиртзавод у великих кількостях зливає в каналізацію міста, має свій запах та може «вбити» міські очисні споруди.
Журналісти встановили, що барду спиртовики зливають прямо в каналізаційні мережі міста, рівень шкідливих речовин у цих відходах перевищує норму у 300 разів, а об’єми скидів становлять половину від норми, яку можуть переробляти очисні споруди міста. Журналісти особисто переконалися, що барда спиртового заводу має неприємний запах, а містом він поширюється, коли на каналізаційно-насосних станціях проводять профілактичні роботи. Журналісти навіть порівняли карту поширення смороду з картами каналізаційних мереж міста.
СМОРІД У ЛУЦЬКУ – КОНТРОЛЬОВАНА КАТАСТРОФА?
«Волинська правда» неодноразово писала, що одні активісти справді борються за чисте повітря у місті і намагаються врахувати і виявити всі потенційні джерела забруднення, а інші працюють конкретно проти «Біо-ПЕК», ігноруючи всі інші джерела. Це спроби влади призначити винних. І такий підхід згубний як для бізнесу так і для жителів. Адже непідконтрольні владній більшості депутати міськради часто запитують: «А що коли біоетаноловий завод закриють, а сморід продовжиться?». Нам не потрібно формальне призначення винного, нам необхідно, щоб в місті не смерділо. А для цього слід вирішувати проблему у комплексі. Втім, здається, деякі впливові політичні групи, яким проблем смороду треба як політичних інструмент, думають інакше.
Дивним чином сморід виникає і з’являється в ті моменти, коли в країні чи у місті відбуваються інші дуже важливі події. Зокрема, ми чітко відчули пік смороду у розпал парламентської кампанії, а після виборів він дивним чином зник. Деякі кандидати «хайпили» на цьому, обіцяючи раз і назавжди закрити біоетанольне виробництво. Вдруге засмерділо на початку жовтня – коли суспільство сколихнула ідея досягнути мир на Донбасі шляхом втілення «Формули Штайнмаєра». Коли одні активісти збирали мітинги під стінами Волинської обласної ради з вимогою не допустити капітуляції, інші – записували відеоблоги із криками: «Яка ще формула Штайнмаєра, тут у Луцьку смердить!».
Між іншим, варто нагадати, що у 2019 році Луцькводоканал встановив на каналізаційних насосних станціях спеціальне знаряддя для дезактивації смороду. Це спеціальні ємності, у яку заливається спеціальна знезаражуюча рідина, яка за допомогою дозаторів подається у стоки. За спеціальною формулою розраховується об’єм цієї рідини, який має бути злитий у систему на певну кількість стоків, аби не було запаху. Відтак, технічно Луцькводоканал має можливість регулювати рівень смороду, регулюючи об’єм цієї знезаражуючої рідини, яка подається у систему, окрім того, є також можливість вмикати та вимикати вентиляцію в той чи інший проміжок часу.
Договір №328 – договір про закупівлю знезаражуючої речовини.
Отже, підсумовуючи, складається враження, що проблема смороду у Луцьку насправді контрольована. І її вигідно використовувати в той чи інший момент, коли варто відволікти увагу від чогось іншого, а винного чи винних у смороді, насправді не намагаються встановити, їх намагаються призначити. Лучанам байдуже, хто створює цей сморід – Цукровий завод, «Біо-ПЕК», очисні у Липлянах, спиртовики, «ковбасники», «курятники» чи всі разом. Пересічні лучани просто хочуть, щоб запахи припинилися, але, складається враження, що їх просто обманюють через підконтрольні ЗМІ, імітуючи активну боротьбу проти смороду.
Вже коли цей матеріал був готовий, з’явилася інформація про результати досліджень аналізів, відібраних експертами на спирто-горілчаному заводі. За нашою інформацією, експертиза встановила, що рівень скидів забруднюючих речовин, які спирто-горілчаний завод скидає у міську каналізацію, в кілька сотень разів перевищує допустимі норми. Відтак діяльність саме цього виробництва слід розглядати як одну з основних причин поширення смороду у місті. Лишається сподіватися, що влада міста та області перестане гратися у політику і таки нарешті візьметься за вирішення цієї проблеми, яка, в кінці-кінців, має вийти з політичної площини у виключно екологічну. І як би після цього деяким волинським підконтрольним виданням не довелося потім публікувати спростування опублікованої раніше недостовірної інформації.
Василь Онищук. Волинська правда
