Важливо Волинь Інтерв’ю

«Милосердя – це допомога нужденним»,- пастор Віктор Мельничук про благодійність родини Джулінських, функціонування благодійного фонду «Тавіта» на Волині і не тільки.

Вони вміють сміятися крізь сльози і плакати, сміючись. Вони відчули на собі всі можливі варіанти болю. Вони знають вартість життя. Вони навчилися вірити в Бога і чекати дива. Вони вивчили десятки молитовних слів і повторюють їх кожної ночі.. Вони хочуть жити на цій Землі! Це діти . Маленькі люди, яким життя підготувало великі випробування. Сьогодні ми поговоримо про допомогу особливим дітям, про те, як вони живуть та чого потребують з пастором церкви «Милосердя» Віктором Мельничуком та керівником  благодійного фонду « Тавіта», аби  дізнатися про ставлення до особливих діток, культуру благодійності в Луцьку та інші цікаві факти.

На Волині існує чудовий приклад результативної співпраці  доброчинності та бізнес-сектору задля вирішення соціально значущих проблем — благодійний фонд «Тавіта».

Благодійний фонд «Тавіта», що опікується дітками, має чудове приміщення, де дітки мають можливість отримати повноцінне харчування та духовне повчання.

Що надихнуло Вас і пана Леоніда Володимировича Джулінського створити подібний фонд?
Раніше, коли ми перебували в іншому приміщенні, до нас частенько приходили діти – циганчата, які могли щось поцупити.  Порозмовлявши з ними, ми дізналися про те, що вони не мають що їсти. Подібні реалії життя нас вразили, тому ми вирішили допомагати нужденним діткам матеріально, даючи повноцінне харчування та водночас прищеплювати любов до оточуючих та до Бога. Таким чином, наш фонд намагається поєднувати побутові проблеми та задовільнення духовних цінностей.

Звідки походить назва благодійного фонду «Тавіта»?
З Біблії. В книзі «Дії Апостолів» розповідається повість про жінку – благодійницю, яка допомагала людям: вдовам,  жінкам похилого віку, тощо. Таким чином, вона шила для них власноруч одяг, вирішуючи проблеми в побутовому житті. Згодом, жінка отримала важке захворювання та невдовзі померла. Християни,які жили поруч, вирішили покликати Апостола Петра, аби він воскресив її. А жінка, яку зумів Апостол Петро воскресити, мала ім’я – Тавіта.


До слова, в перекладі з української це слово означає «косуля».
Отож, саме ця історія підштовхнула нас на чолі з Леонідом Володимировичем Джулінським створити благодійний фонд «Тавіта», який допомагає дітям-сиротам, напівсиротам та дітям з соціально -неблагополучних сімей.

Варто зазначити, що благодійний фонд намагається допомогти потребуючим діткам не фінансово, а матеріально. Вихованці, які відвідують фонд «Тавіта» завжди отримують повноцінне харчування та духовну підтримку від працівників фонду.

Благодійний фонд « Тавіта» створений 20 років тому. Отож, впродовж цих років пастор Віктор Мельничук та родина Джулінських підтримує чимало сімей, шляхом служіння у стінах фонду.

Леонід Володимирович Джулінський зробив великий внесок у розвиток благодійного фонду. Згодом, передав благодійну справу своєму синові – Леоніду, який активно виступає послідовником у залученні добрих справ.




У кожній благодійній справі є свої труднощі. Чи є у Вас зараз подібні переживання щодо фонду?
Звісно, як у кожній справі виникають певні труднощі, зокрема йдеться мова про утримання приміщення, сплата комунальних послуг, фінансова відповідальність.

“Варто зазначити, що родина Джулінських усіляко допомагає благодійному фонду «Тавіта». Як відомо, благодійність – справа миттєва, утім, сім’я Джулінських продовжує робити добрі справи впродовж багатьох років. Тим паче, ми не переймаємося за харчування, яке ми надаємо дітям, адже щодня маємо, як то кажуть « хліб і до хліба». Я дуже вдячний сім’ї Джулінських, які взяли на себе значну частину фінансових витрат, задля нашої спільної благодійної діяльності”, – зазначає 

Звісно, трапляються непорозуміння в середовищі. Як правило, щодня наш фонд відвідують діти шкільного віку, перебуваючи там понад 2- 3 години. Натомість, решта часу вони використовують в іншому оточенні,  не завжди сприятливому для їхнього морального стану, звідси і відбуваються можливі конфлікти інтересів. Безумовно, ми усіляко намагаємося втілити вогник добра та Божого милосердя у серце кожної дитини. Ми молимося аби Бог змінював дитячі серця на краще.

Як правило, ми працюємо з дітками, адже вони – це майбутнє. Прикро, коли трапляються випадки, коли намагаються усіляко вплинути негативно на дітей, адже вони – наша нація, отож, потребують відповідне виховання.

Яку кількість дітей налічує благодійний фонд «Тавіта»?
Наш фонд відвідує приблизно 40 дітей. Окрім цього, існує  також філіал благодійного фонду «Тавіта» у місті Ківерці. У Ківерцях надаємо допомогу двадцятьом дітям.

Чи відбулися певні зміни у благодійному фонді у зв’язку з пандемією коронавірусу?
Відколи розпочався карантин, благодійний фонд тимчасово припинив надання харчів для дітей. Таким чином, ми вирішили зробити паузу, відповідно до вказівок уряду. Проте, у час карантину, ми неодноразово проводили благодійні акції, за кошти меценатів надаючи продуктові пакунки дітям.

Згодом, коли відбулося послаблення карантину, благодійний фонд «Тавіта» відновив свою діяльність. Варто зазначити, що усі у нашому благодійному фонді дотримуються відповідних карантинних норм. Зокрема, нині замість традиційного посуду, використовуємо одноразовий пластик, намагаємось завжди нагадувати дітям  про миття рук та оброблення рук антисептиком.

Столи після кожного прийому їжі протираємо відповідними антисептичними засобами, а між дітьми існує відповідна територіальна  дистанція. Звісно, під час карантину, діти потребують харчування, таким чином благодійний фонд не перестає функціонувати і на період карантину. Безумовно, ми зацікавлені у тому, аби дітки не мали різноманітні захворювання та інфікування. Варто зазначити, що при Божому захисті, ми за увесь час ми не мали жодного хворого на коронавірус.

До слова, зокрема існує чимало меценатів, які охоче допомагають особливим дітям.
Зокрема, небайдужі подарували нам пристрій для безконтактного вимірювання температури, тому щоразу, коли діти приходять до церкви виконують цю процедуру. І звісно, молимося, аби Бог зберіг дітей, благодійників та нашу усю країну від усіляких бід.

У стінах благодійного фонду функціонують також різноманітні гуртки та уроки. Насамперед, активна діяльність у фонді багатогранна: вихованці вивчають Біблію, уроки етики, повчання, які спрямовані на збагачення духовного виховання. Окрім цього, дітки вчаться співати, та виконувати різноманітні пісні. До слова, у приміщенні фонду існує швейна кімната, яка надає можливість дівчатам шити та створювати речі власноруч. А для хлопців розташований зручний міні- спортзал, де вони полюбляють займатися спортом.

У святкові дні, ми влаштовуємо різноманітні урочистості. Родина має гарну можливість потішитися, як їхня дитина бере участь у святкових концертах, служіннях, тощо.  Маю надію, що зерно істини попадає батьківські серця також.

До слова, ми підтримуємо дружні стосунки з батьками, які виховують дітей аутистів та дітей з синдромом Дауна. Тим паче, вони радо приходять до нас на гостини, беручи посильну участь.

 

Як Вас поєднала доля з родиною Джулінських?
З Леонідом Володимировичем, який нещодавно відійшов у вічність, ми були знайомі приблизно 24 роки. Як я зазначав, ми надавали харчування дітям у іншому приміщенні, яке підлягало реконструкції. На той час, пан Леонід, будучи підприємцем, займався будівельними роботами. Ось тоді мене познайомила з ним доля.
Коли ми розпочали допомагати діткам, він вже тоді почав проявляти неабияку зацікавленість у благодійності. Натомість, коли виникла потреба придбати приміщення для благодійного фонду, великий внесок вклав у стіни фонду саме Леонід Володимирович Джулінський.  Пригадую, це були події  2003 року. Як правило, з того часу ми почали тісно співпрацювати. Окрім цього, Леонід Володимирович придбав для благодійного фонду «Тавіта» спортивне устаткування. Тим паче, Леонід Джулінський полюбляв у вільний час займатися спортом, звідси й виникло бажання, аби дітлахи розвивалися у подібному напрямку.

На мій погляд, ми мали чимало спільних тем для відвертих розмов. Він умів співчувати, тому я вважаю, що його це неабияк надихнуло на доброчинність та милосердя. До останнього дня свого життя, пан Леонід дбав про дітей, проявляючи батьківський інтерес та турботу.
Нині, мене тішить, що для сина Леоніда, батько став наставником доброчинності та підтримці потребуючих.


У
стінах благодійного фонду  «Тавіта»,  Леоніда Леонідовича Джулінського порівнюють зі старшим доброзичливим братом, який щоразу допомагає дітям з неблагополучних сімей, сиротам, напівсиротам, тощо.

Чи було у Вас бажання бути пастором? Адже багато служителів вважають цю працю дуже важкою та відповідальною…
Я народився і виховувався у віруючій сім’ї. Тому ще змалечку цікавився Біблією та Словом Божим. Одного разу, мене зацікавила розповідь засновника «Армії Спасіння» генерала Бутса, якому прийшло дивовижне просвітлення, так зване «видіння» : безмежне море, в якому тонують чимало людей, і раптом з неба спускається постать, в якій вбачається Син Божий. Натомість, він почав допомагати людям, витягуючи їх на берег. Це був так званий «прообраз», що Ісус Христос прийшов на грішний світ, аби спасти усіх.

Насамперед, 30 років тому, ми мали можливість відвідати Росію, Далекий Схід. Перебуваючи у тій місцевості, я спостерігав невтішну картину, коли місцеві жителі перебували у стані безпорадності та відштовхували духовність усередині.

Тому, після побаченого я твердо вирішив допомогти цим людям, аби переконати їх у існуванні іншого способу життя, втіливши добро та духовний спокій у їхні серця.
Переїхавши з сім’єю, у Приморський край, ці наміри мені вдалося здійснити у життя. До слова, місцеві, які вирішили змінити власний спосіб життя, досі відвідують Дім молитви, збудований у 1992 році.

Між іншим, на той час там перебувало чимало українців, які мали українські прізвища, говір, тощо. Зізнаюсь, мені було потішно бачити земляків.

Після повернення до Луцька, бажання допомагати нужденним не зникало. Як правило, це було продовження подібної праці з людьми, яка почалася на теренах Росії, на Далекому Сході.

Побажання лучанам?
Бажаю, щоб Різдвяні свята пройшли у атмосфері спокою, миру, і Благодаті. Зичу, аби у серцях багатьох лучан разом зі згадкою про Різдво Ісуса Христа народилася надія на кращий прийдешній рік. Тим, хто хворіє – одужати, тим, хто лікує – Божого захисту.

АНАСТАСІЯ НІКОЛАЄВА

Leave a Comment