Волинь Новини

Поки чоловік воює, жінка – господарює: історія фермерів Дацюків з Волині

Уже третю весну Валентина Дацюк із села Студині Доросинівської громади Луцького району мусить сама у посівну землі раду давати, поки чоловік з ворогом воює. Крутиться, як білка в колесі. Треба скрізь встигнути: і город посадити, й у хліві попорати, і діток доглянути.

Читайте також: 5 запитань про перейменування вулиць: що варто знати жителям Луцької громади

Про вправну господиню пише газета Вісник+К.

Про Дацюків у Студинях з повагою говорять: господарі. Все у них завжди було до ладу і в хаті, і в полі. Техніку купували, паї самі обробляли.

– Ми мали паї у Береську, звідки мій Андрій родом, і йому дали землю як учаснику АТО, і тут, у Студинях, – розповіла Валентина. – Сіяли пшеницю, сою. Щось продавали, дещо собі залишали. Адже господарство завжди тримали чимале – дві корови, свині, кури, качки. Коли 4 березня 2022 року Андрія мобілізували, то все хазяйство довелось «оптимізувати». Чоловік працював на фірмі «Вілія», вони наші паї тимчасово в оренду взяли. Бо я сама б їм ради не дала. Як повернеться Андрій – заберемо назад.

Валентина чесно зізнається, що без чоловіка з господарством важко. З ранку до вечора – корови подоїти, на пашу вигнати, свиням їсти намішати. А їх у хліві – восьмеро великих і п’ятеро поросят.

– Як тільки є змога, я в Андрія порад щодо господарювання по телефону питаю. Бо він є головою нашої родини, все знає і завжди знаходить мудрі рішення, – каже Валентина. – Ось подивіться, відео прислав. Хлопці біля окопів город посадили – редисочку, цибульку, щавель. Як і вдома, хочуть все своє мати. Наших українців таки ніщо не зламає!

А ще Валентина з гордістю показує нагороду Андрія Дацюка – Золотий хрест від уже колишнього головкома Залужного.

– Такі ж не просто так дають, напевне, – каже.

Жінка тішиться, що їхній син Юрко дуже схожий своєю вдачею до татка. Коли він вдома – ходить за ним, як хвостик, вчиться. І таки чомусь та навчився. У свої 11 років уже їздить на тракторі і береться на ньому город обробляти.

– По правді, я не дуже дозволяю, ще встигне наробитися, – посміхається мама. – Андрій, коли треба орати, осипати, косити, дзвонить до своїх друзів, які не воюють. Деякі слухають, допомагають, особливо Андрієва родина. Якщо чесно, то ця війна показала, хто дійсно є нашими друзями.

І хоч як важко Валентині з дітьми без господаря, городи у них посаджені. Ковбаски і паски напечені. З нетерпінням чекають Андрія на свята. А маленька Соломійка хоче, щоб татко не тільки на Пасху приїхав, а й був на її випускному у дитячому садочку – вона ж так готується: співає, танцює. І щоб неодмінно за ручку завів перший раз у школу. Хіба це так багато?

Читайте також наші новини у Facebook