Є побоювання, що туризм може завдати шкоди екосистемі Шацьких озер. Мені ж, особисто, думається, що запісяти найбільший в Україні резервуар прісної води не так уже й просто. А за порядком на пляжах і вулицях місцева влада і працівники національного парку стежать досить пильно.
Іронічні та серйозні спостереження опублікував редактор видання Район-Інфо Андрій Романцов з Новоселиці Чернівецької області у фоторепортажі «Срібна перлина Європи» з озера Світязь. Журналіст був учасником міжнародної Школи екологічної медіаграмотності від німецької організації IDEM e.V. (це незалежна некомерційна організація, яка ініціює та реалізує програми та проєкти, що підтримують сталий розвиток через освіту, засоби масової інформації та культурний обмін) у партнерстві з Район.in.ua.
***
На Світязі та інших озерах активно розвивають туризм. Раз побувавши тут, якось на Чорне море вже й не глянеш: кришталево чиста вода, майже першотворні соснові ліси, невеличкі спокійні села, чистота на пляжах і довкола. Весь комплекс Шацьких озер складається із 23 водойм (а з урахуванням маленьких, кажуть, близько ста).
Чого вартують лише назви: Світязь, Мошне, Перемут, Люцимер, Линовець…
А ще тут можна просто помилуватись бакланами, які тут, на острові, заснували колонію, чаплями і лебедями, білими ліліями чи просто чудовими світанками.
І кожна ця назва – багатовікова історія і безліч легенд. І головна цінність цих озер, звісно вода, насичена сріблом і гліцерином. Колись саме тут зупинився льодовик, а потім утворилося Геродотове море, яке вкривало всю територію сучасного білоруського і українського Полісся. Світязь – озеро карстове.
Я не розповім вам про всі гідротехнічні деталі, коли вода якось знизу просочується через карстові породи, насичуючись мінералами. Але ще за польських часів, кажуть, воду Світязя цистернами возили до Варшави, а польські панянки вимочували в ній свої дупки, щоб ті ставали шовковистими і пружними. Не втратила ця вода, яку можна пити просто з озера, своїх властивостей і зараз, хоч як не старалися різні влади знищити Шацькі озера.
Був час, коли Світязь планували використовувати для охолодження реактора атомної електростанції. На щастя, геологічні дослідження довели, що будувати атомну електростанцію тут не можна. Взялися обертати «рєкі вспять» – осушувати болота. Це не знищило озера, але завдало нищівного удару і рослинному і тваринному світу, змінило довкілля. Тепер болота не проти б і повернути, але на осушених місцях вже навіть збудовані селища, тож їх просто заллє водою.
Натомість зараз у цьому водному краю в деяких криницях немає води. І самі озера міліють, вода відступає на кілька десятків метрів від берега. Цього року вона повернулася. Що є причиною, сказати достеменно складно: кліматичні зміни, діяльність людини, геологічні фактори…
Можливим фактором називають масове вирощування лохини – це така окультурена чорниця. Тут нею вкриті сотні гектарів полів. Вартість одного кілограму цієї ягоди у сезон сягає 300 грн., вона експортується у величезній кількості. А на один кущ необхідно витратити до 60 л води для поливу. Крім усього, їй потрібна лісова земля, яку також добувають у лісах варварськими методами. Влада тим не надто переймається – бабло перемагає усе.
Як би не було, екологи схильні вважати, що Шацькі озера під серйозною загрозою, адже крихка рівновага унікальної екосистеми під загрозою. Останньою бізнес-ідеєю стало поглиблення Прип’яті на території Польщі, Білорусі і України для забезпечення судноплавства від Балтики до Чорного Моря. Так званий водний шлях Е40.
Читайте також: З Балтики до Чорного моря: ціна водного шляху Е40
Якого удару цей проєкт, на реалізацію якого поки що, на щастя, не вистачає коштів, може завдати Шацьким озерам, і не тільки їм? Відповіді на це поки що немає. Втім, якщо врахувати що головним продуктом перевезень стануть, мабуть, нафтопродукти, небезпека ще очевидніша.
***
І про комарів. Справді, іноді це стає проблемою. Але зважте, допоки комарихи п’ють кров відпочивальників, комарі зраджують їм із лісовою чорницею, здійснюючи її запилення. Втім, як зазначив заступник директора Шацького національного природного парку Василь Матейчук, який був за екскурсовода, комарині атаки епізодичні і нікого ще вони геть не з’їли.
