Як стало відомо, Лариса Ніцой – українська дитяча письменниця. Днями, у мережі Facebook, вона розповіла про курйозний випадок, який трапився з нею на «Новій Пошті»:
Дожилася!
Нова пошта. Прибігла здати посилочку.
– Що в посилці? – питає оператор.
– Сувеніри, – відповідаю.
– Що саме?
– Е-е-е-е, – заскочена питанням (як би так відповісти одним словом), – ну-у-у, як сказати, хенд мейд.
– Українською, будь ласка! – каже оператор.
Я як засміюся.
– Чому ви? – підозріло дивиться на мене оператор, – щось не так?
– Так! Так! – киваю головою і продовжую сміятися. – Ви все правильно кажете! Українською буде “поробки”.
Що мені тобі сказати, хлопче! Що я цього 30 років чекала? Не просто чекала. Тратила життя на балачки, які часто закінчувалися сварками. Боролася, доводила, переконувала… Тратила нерви, енергію, здоров’я, не проводила час в насолоді з дітьми, які зростали, поки мама бігала по мітингах, кабінетах, каналах тб… Поливана помиями і оббріхана… Їздила по закордонах (не по пляжах і курортах на відпочинок), щоб досліджувати, а як у них? Бо ж мене вважають у своїй країні божевільною… А коли все ж розібралися, що то ж таки мова колонізатора – інша напасть приключилася. Суцільна іноземщина в мову із заходу зайшла. І не розуміють люди, що то також біда… Я йому “хенд мейд”. А він мені “українською, будь ласка”! Боже! Яка музика!
– Може у вас там скло, чи інший делікатний товар. Можете описати? – продовжує оператор.
Описала. Порозумілися. Пішла, сміючись. Мабуть, він мені здивовано дивився в спину.
Дякую, тобі, хлопче! Знав би ти, як довго я до цього йшла, щоб почути серйозно сказане: “Українською, будь ласка!“
