Володимир Берека – маленький спортсмен, який проявляє велику силу та мужність, адже він уже два роки замається у клубі змішаних єдиноборств. І за цей короткий час 9-річному хлопцю вдалося здобути кілька десятків перемог, об’їздити ледь не пів України та знайти багато друзів.
“Підбурив” до заняття таким спортом маленького Вову батько, та ще й у другому класі. Багатодітна мама хлопця Катерина Берека розповідає: перше кроки у цьому спорті її сину дались нелегеко.
Перших два тижні син ходив на тренування і не нарікав, проте вже потім нам зізнався, що йому там не подобалось. Як виявилось, Вова просто не хотів нас засмучувати, а особливо він боявся розчарувати тата. Але нічого, потім через місяць чи два він відразу з медалькою приїхав і його “поперло”, він почав їздити на всі виїздні змагання, в школу заносив медалі, дипломи. Його класний керівник Наталя Ігорівна була дуже рада.
Тож маленький Вова завдяки своїм здобуткам швидко став гордістю школи: луцького НВК “ЗОШ І-ІІ ст. N24”. І це попри те, що в першому класі хлопця у школу змішаних єдиноборств не прийняли, там сказали, що він дуже худенький.
Зараз Вова важить вже майже 30 кілограмів, але каже, що хоче ще додати у вазі. Спортсмен щиро зізнається, що вперше виходити на бій було страшно.
«Було страшно, але я переборов свій страх, я вірив у себе і знав, що переможу», – пригадує.
Запорукою успіху четвертокласник вважає не лише віру у себе, але й послух. На його думку успіхи у спорті можливі лише тоді, коли уважно слухаєш тренера, не суперечиш йому і виконуєш все, що він говорить та показує.
Чи страшно, коли твою дитину б’ють?
«Коли та дитина у «клітці» чи на татамі (японський солом’яний мат, – ред.) виходить, то і руки трясуться, і знімати не можеш», – зізнається Катерина.
Жінка розповідає, що спочатку хотіла, аби син займався “для себе”, аби вмів себе захистити і мав куди подіти надлишок енергії. Проте, коли син почав показувати високі результати і позитивні зміни у характері, то Катерині не залишилось нічого, окрім як приборкувати свої емоції.
«Звісно, не хочеться, щоб дитину били. І він плакав, як програвав перші рази. Але тепер Вова у разі виграшу підходить до суперника, обіймає і каже, що плакати не можна, бо ти соромиш клуб. Якщо ти програєш – це показує лише твій рівень підготовки і зібраності, тому все потрібно приймати достойно».
Багатодітна мама жартує, що її Вова, який є середнім сином (у родині росте 3 хлопці), раніше поводився як розбишака. Іноді отримував зауваження і садочку, і в школі, і молодшому на 3 роки братику перепадало “на горіхи”. Проте після того, як хлопець полюбив єдиноборства, то його поведінка кардинально змінилась.
«Вова – дворова дитина: дуже любить бігати, гуляти, щось будувати чи кататись на велосипеді. Його треба було віддати на спорт, щоб кудись направити енергію. Він став спокійніший після того, як почав ходити на заняття, дисциплінованіший і це зауважили в школі теж. Дійшло до того, що навіть коли хочеться з’їсти якихось чіпсів з “Колою”,то Вова каже: «Мама, нам тренер сказав, що такого їсти не можна».
Одна велика родина
Катерина дуже тішиться, коли бачить як тепер Вова замість того, аби ображати молодшого братика Марка – показує вправи і вчить битись. Окрім того, у команді панує дуже дружня атмосфера, ба навіть родинна атмосфера.
«Коли Вова лежав в лікарні через видалення апендикса, то до нас приїхав хлопчик Тимофій з мамою і казав до Вови: «Вставай, брат!» – це так вразило. Виїзди їх зближують, адже вони залишаються без батьків. Та й ми теж з іншими матусями й татусями здружились дуже, допомагаємо один одному. Коли приїжджають діти зі зборів – ми всі один одного стараємось підбирати, забрати, щоб не викликав ніхто таксі, бо ми як одна сім’я. Та й на тих зборах переживаєш за тих хлопців, бо немає чужих дітей».
Також у клубі змішаних єдиноборств прийнято їздити один до одного на змагання, запрошувати на дні народження і проводити разом час поза межами занять.
«Діти так чекають підтримки, запрошують не лише своїх друзів на змагання, але й обов’язково їх батьків, бо ж їм така важлива підтримка! Їм дають наснаги наші вигуки «Давай, вперед!» і вже летять, як пташечки до нас після бою», – пригадує мама Вови.
Після двох років у змішаних єдиноборствах життєве кредо Вови звучить так: “Спорт – це моє життя”. Цю фразу хлопець повторює ледь не щодня, коли біжить після школи та репетиторів на тренування, де любить затримуватись, аби показати разом з тренером якийсь прийом молодшим учасникам клубу. Маленький спортсмен за два роки уже побував на змаганнях не лише на Волині, а й у Харкові, Києві, Львові, Рівному, Закарпатті, Чернігові, Херсоні та Карпатах.кубок виграв. Наступного року, розповідає Вова, курс на Європу.
Чи дорого виховувати спортсмена?
«Якщо ти хочеш, щоб дитина давала результат – в неї треба вкладати і не лише фінансово», – переконана Катерина.
Окрім стандартних витрат, таких як форма, капа і оплати групових занять, родина витрачає гроші додатково й на ідивідуальні. Також хлопець займається з репетиторами, адже, як переконана його мама – спортсмени повинні бути освітченими.
«Я завжди ставлю в приклад Вові його тренера Олександра Кулакова – він закінчив школу з медаллю, а виш – з червоним дипломом».
І маленький Вова дуже старається бути схожим на свого наставника, адже у майбутьому хоче теж стати тренером.
Спілкувалась: Анастасія Кушнарьова
