Виховання дитини – процес, що не залежить від пори року, часу доби та політичних перетурбацій в країні. Він безперервний та вимагає від батьків постійної зосередженості.
Відтак, тема правильного формування дитячої особистості актуальна повсякчас. Тим більше, зараз, в епоху високих технологій і штучного інтелекту, коли практично в кожного першокласника є смартфон.
Не рідко, проводячи багато часу за гаджетами та в Інтернеті, діти стають замкнутими, невпевненими у собі та сором’язливими. Що це: риса характеру чи набуте явище та як допомогти дитині, дізнавалися журналісти “Волинь Infa”.
Дитячий психолог, гештальт-терапевт та членкиня ГО “Центр психології і психотерапії” у Луцьку Віта Ковальчук акцент у своїй роботі ставить на правильному формуванні стосунків між батьками та дітьми. Вважає: здорові відносини в сім’ї – це основа успішного формування особистості.
«Стосунки між батьками і дітьми – це одна з причин вибору моєї спеціалізації. Я хочу, щоб вони були. І найчастіше, до мене звертаються, коли ці відносини псуються. З різних причин. Коли перепробували все. Мами перераховують: ми і говорили, і погрожували, і пояснювали, і просили, і не звертали увагу, і били, і лякали і т.д. Тати не розуміють, думають – переросте. І все це схоже на замкнуте коло, коли зробили все можливе, а краще не стало. І не дивлячись з чим звертаються, запити можуть бути і не пов’язані з ситуацією в сім’ї, я звертаю увагу на зв’язок між дитиною та батьками».
Пані Віта пояснює: сором’язливість – це риса особистості та, як наслідок, обумовлена нею поведінка. Основні риси такої поведінки: нерішучість, боязкість, невпевненість у собі. Найчастіше, це проявляється в соціальному середовищі.
“Про сором’язливість (стидливість) сина чи доньки починають турбуватися батьки, коли стає помітним, що дитині важко знайти друзів та вільно спілкуватися. І це справді так, бо сором – це почуття, з яким діти не народжуються. Це почуття соціальне та виникає потім, в процесі дорослішання та отримання певного досвіду перебування з іншими людьми (в родині, в садочку, на ігровому майданчику).
Є діти, які за своїм темпераментом, темпом є більш спокійні. Для них комфортніше гратися наодинці або в невеликому колі друзів та обирати менш рухливі ігри. Коли в новому місці і серед незнайомих людей, потрібно більше часу для адаптації. Найчастіше, це проявляється так, що в гостях спочатку дитина сидить біля мами, соромиться йти до інших дітей, а з часом вона вільно з ними грається та знаходить спільну мову. І це є індивідуальною особливістю.
І коли ми говоримо про сором’язливість, то варто придивитися до дитини та дати відповідь на запитання: «наскільки це їй заважає?»
Дитячий психолог впевнена, аби допомогти своїй дитині, варто зрозуміти, що сором’язливі діти найчастіше дуже чутливі. Їм потрібно більше часу для адаптації та більше роз’яснень у випадку відвідування гостей чи якоїсь події. Варто розповідати куди ви йдете, скільки часу там пробудете, хто там буде та що ви там будете робити.
Діти всі чутливі до критики та неприйняття, а сором’язливі особливо. Тому дітей варто не соромити («як тобі не соромно», «подивись на себе, як ти виглядаєш» та інше), особливо, в присутності інших та не порівнювати дитину з її друзями, однокласниками.
Не вішати ярлики на дитину. Від того, як батьки (чи близьке оточення) говорять про дитину залежить її самооцінка та формуються її знання про себе.
“Обов’язково цікавитися почуттями свого сина чи диньки та розмовляти про це. Найчастіше, дитина не розуміє як назвати те, що вона відчуває. Коли є можливість поговорити з близькими, це дуже підтримує та дає відчуття своєї важливості для сім’ї. Також, розповідайте про свої почуття та свої різні історії, які траплялися у вашому житті. Діліться своїм досвідом, коли вам було соромно, страшно, тривожно. Це дасть дитині можливість зрозуміти, що «таке буває не тільки зі мною» і вона буде більше вам довіряти”.
