Влада навряд чи може розраховувати на вуличну підтримку, попри високий рейтинг, стверджує інтернет-видання «Tyzhden.ua».
Володимир Зеленський, як і будь-який актор, жадає слави та прихильності аудиторії. За роки сценічної діяльності йому вдалося здобути і перше, і друге. При цьому політик Володимир Зеленський точно не є лідером вулиць. За час недовгої кар’єри він і його команда не зібрали жодної вуличної акції. Прихильники Зеленського прагнуть спокою, і порушувати цей спокій своїми ж руками було б повільним політичним самогубством, зазначає видання.
Поки що головна проблема нинішньої влади не тільки у рішеннях, а й у комунікації та поясненні своїх дій. Так, голова Офісу президента Андрій Богдан нещодавно опублікував фото сторінки однієї з груп у соцмережах, де людей запрошують на мітинг проти влади за гроші. Таким чином він фактично ототожнив усіх протестувальників із проплаченими учасниками акцій. Така позиція, на думку автора статті Андрія Голуба, свідчить про зверхність, що й викликає найбільше занепокоєння.
Головний редактор «Цензор.нет» Юрій Бутусов вірить у те, що спроби Володимира Зеленського домогтися миру щирі. Однак журналіст наголошує на системній недооцінці президентом загроз з боку Росії. А будь-які слабкості провокують агресора і західних союзників Росії тиснути на Україну, щоб домогтися поступок Путіну.
Сама по собі «формула Штайнмаєра» – це просто папір без прописаних наслідків. Але це небезпечний політичний сигнал, що Путін, як і раніше, може грати з Україною за правилами Мінська-1 і Мінська-2. А під димовою завісою переговорів Росія веде системну роботу з фактичної анексії Донбасу, роздає російські паспорти і зміцнює свою присутність. Тому дописувач вважає, що владу треба підштовхувати до реформ в силових структурах усіма методами. Бо зараз триває дуже небезпечний відтік мотивованих людей з силових структур, яких нікому замінити, структура оборони побудована на основі доктрини 1970-х років, боєздатність і боєготовність українських сил неоднорідна, проблем дуже багато, і перш за все – проблема довіри до керівництва на всіх рівнях. Тому необхідні радикальні реформи.
Потрібна нова організація армії і спецслужб, куди добровольці йтимуть служити з честю і гордістю. На жаль, зазначає автор, реальні реформи в сфері оборони до порядку денного влади не входять. А це головний пріоритет успішного розвитку країни. Економічні реформи малоефективні, поки не буде побудований контур оборони і безпеки, вважає Бутусов.
Зеленський навряд чи має схильності до авторитарного правління: не одержимий жодною візією України, готовий зробити крок назад, якщо відчуває, що збурив якийсь суспільний прошарок, і загалом грає не «батька нації», а «хлопця з народу». Єдине, що на думку дописувача інтернет-видання «Лівий берег» Геннадія Друзенка можна Зеленському зараз закинути з авторитарних нахилів, – це наради на Банковій із запитаннями до силовиків: «де посадки, які мають сподобатись людям»? Поки попри свою безсумнівну харизму Зеленський більше нагадує українського Лала Багадура Шастрі, а не «залізну» Індіру Ганді.
Автор статті «Після Зеленського» наголошує, що велика небезпека Зеленського в тому, що ніхто не знає, хто прийде на Банкову після нього. Зокрема і він сам. А прийти може українська Індіра Ганді. Харизматична, амбітна, рішуча, одержима своєю візією майбутнього України та переконана, що для реалізації цієї візії жодні жертви не надмірні. На жаль, переводячи управління державою в ручний режим, руйнуючи рештки незалежності різних гілок влади, демонтуючи і так кволу систему стримувань та противаг, нинішній президент мимоволі готує ідеальний ґрунт для справжнього диктатора, який може прийти після нього. А той, якщо прийде, майже напевно заходиться стерилізувати усіх дисидентів та бунтарів, які заважають Україні крокувати у світле майбутнє…
