Віднедавна, у Луцьку функціонує незвичний заклад, який вразив усю Україну. У інклюзивній кав’ярні “Старе місто”, що на вулиці Драгоманова 11/3 працюють два привітних офіціанти з синдромом Дауна – Андрій та Валентин.
Одна із засновниць кав’ярні “Старе місто” Лариса Новосад розповіла про роботу юнаків у закладі та подальші плани.
Яким чином з’явився задум відкрити кав’ярню?
Вочевидь, коли з’явилася можливість започаткувати свій бізнес, мами хлопців вирішили допомогти з працевлаштуванням. Коли у матерів народжується подібна дитинка, вона робить комфортні умови для розвитку, та хороших результатів. Відповідно, наші хлопці є повнолітніми, закінчили коледж. Вони кайфують від того, як вони працюють, відчуваючи потребу бути корисними для суспільства. Тим паче, їм не притаманна втома, вони прагнуть щось робити. Мені до вподоби, як вони працюють. Тим паче, коли на чолі з пані Оленою Мельник заснували цю кав’ярню, ми вважали, що це буде своєрідний арт-простір, де наші діти матимуть можливість релаксувати та водночас працювати.
До слова, у кав’ярні частенько відбуваються різноманітні майстер-класи, серед яких створення картин кавою та цукром.
Окрім цього, пані Лариса розповіла, що «сонячні» хлопці грають у театрі з «особливими акторами». А їхній театр – знаний по всьому світові. До слова, допомагає хлопцям у театрі волонтерка Руслана Порицька.
Чи не боялися Ви відкривати “сонячну” кав’ярню?
Звісно, боялися. Перед тим, як створити кав’ярню, ми проходили чимало психологічних тренінгів. У тренуваннях брали участь, як і діти, так і батьки. Зазначу, це неабияк допомогло нашим синам побороти бар’єр страху.
До слова, наша кав’ярня є першою в Україні, яка славиться такими робітниками. У нашій країні чимало сильних по духу батьків, які досягли той рівень, аби започаткувати власну справу на чолі з подібними дітьми. Луцьк зустрів нас тепло, показавши свою толерантність. Ми відчуваємо це щодня, коли відвідують охочі кав’ярню. За «сонячним» синдром ховається особистість, яка маю право на працю. Мені до вподоби, як вони працюють. Валентин закінчує Волинський коледж Національного університету харчових технологій, а тому щодня навчає усіх, як вміло опановувати справу. Ми здобуваємо досвід разом зі своїми дітьми. Наші юнаки спонукали нас започаткувати цей бізнес.
До слова, кав’ярня «Старе місто» співпрацює з Волинським коледжем Національного університету харчових технологій, студенти якого, матимуть змогу практикувати та здобувати досвід.
Які труднощі виникають під час роботи?
Зізнаюсь, коли ми започатковували цей бізнес, не були ознайомлені щодо фінансової частини. Ми і досі вчимося, як варити та подавати каву. Наше першочергове завдання було працевлаштувати хлопців. Ми навчаємося на своїх перших кроках. Я вважаю, помилок не буває у тих, хто нічого не робить.
До слова, хлопці щомісяця з нетерпінням чекають на заробітну плату. У них є власні мрії та бажання. Вони отримують задоволення від того, що вони мають змогу заробляти власні кошти за працю. До прикладу, першу заробітну плату Андрій витратив на омріяний телефон, Андрій – на стильну куртку. Це така сама молодь, яку ми зустрічаємо щодня на вулицях міста. Я радію тому, що діти мають змогу придбати бажані речі власноруч, реалізуючи бажання за свій кошт. Я розумію, що нині людині з інвалідністю, нелегко пізнати себе у роботі, натомість, підприємцю – влаштувати її. У наших планах є намір розширити кав’ярню, аби залучити “сонячну” молодь, яка готова працювати.
Ким мрієш стати у майбутньому?
Мрію стати директором ресторану, і частенько називаю себе Валентином Васильовичем. Мені тут дуже подобається працювати, я опановую навики створення кави. Роблю американо, еспресо з молоком, тощо – ділиться Валентин Новосад.
На питання, яку професію мріє здобути Андрій Мельник, пані Лариса зазначила, що юнак навчався на фотографа, і має намір відкрити свою власну фотостудію.
Чи допомагають Вам соціальні служби?
Щоб працевлаштувати людей, зусиллями батьків був написаний «Британський проєкт», який був створений, для підтримки подібних дітей. Зрештою, матері писали, захищали цю ініціативу, доказуючи суспільству, що кожна дитина має місце під сонцем. Якщо ти хочеш щось змінити – ти мусиш почати сам щось творити. Бути мамою, у якої дитина має інвалідність – непросто.
Безумовно, нам допомагає громадська організація «Даун -синдром». У нас діє залучена підтримка, на чолі з психологами.
Побажання читачам «Волинь infa»
Душевного спокою та тепла. Завітайте до кав’ярні «Старе місто», аби отримати безліч усмішок, та море позитиву.
