Микола Яручик – відомий Луцький депутат, бізнесмен, благодійник та холостяк. Про нього писали вже багато, адже чоловік ніколи не відмовляє журналістам у інтерв’ю. Проте є речі, які про обранця народу мало хто знає, тож про дитинство у не багатій сім”ї, шлях до успіху та хабарі читайте у відвертій рубриці «Кава з депутатом» на Волинь infa.
Читайте також: «Там б’ють, катують та знущаються»,- луцький священник про алкоголізм, співзалежність та міфи про реабілітацію
Для чого ви спілкуєтесь із пресою? Що це Вам дає?
Я ніколи про це не думав, але я вважаю себе відкритою людиною. На це впливає публічна діяльність, яка триває вже другу каденцію, бо люди віддали за мене свій голос, підтримали мене двічі у міській раді, аби я відстоював їх інтереси, я вважаю, що вони повинні про мене знати. Зрештою, я нічого не приховую і відкритість мені не заважає.
Чи готуєтесь Ви до інтерв’ю?
Ні, ніколи. Ані коли запрошують на телебачення, ані коли кличуть мене кудись. Я готовий завжди до будь-яких питань: незручних, провокаційних – для мене це немає значення. Я знаю, як я живу і я відповідаю за свої слова і вчинки.
Чи вважаєте ви себе багатою людиною?
Треба глянути в декларацію (сміється, – ред.). Я вважаю себе тією людиною, яка ще не досягнула своєї мети в фінансовому плані, бо ще себе не почуваю комфортно. Мені подобається працювати і я радий, що я офіційно даю роботу іншим людям. Гроші – це не основне в житті. Мені цікаво їх заробляти, без них нікуди, але я за ними не «трушусь». Головне бути не багатим, а щасливим.
У Вас 5 квартир. Для чого Вам стільки?
В одній раніше жив, а інші придбав пізніше. Планував зайнятись здачею в оренду, але зараз бачу, що це не простий бізнес, окупність 12-15 років. Тому підшуковую інші інвестиційні міні-проекти в які можна вкласти кошти з бізнесу. Якщо ж не підшукаю щось цікавішого то напевне й надалі вкладатиму в нерухомість. Поки рішення не прийняв бо постійно є брак коштів і часто кредитуюсь в постачальників, бо є вже певний рівень довіри.
Ви з багатої сім’ї?
Я з сім’ї робітників, ми були небагаті. Взагалі сім’я у нас була проста, тому що мама в мене працювала тех.працівницею в школі, а тато – оператором газової котельні, по простому кочегар великих газових котлів на дріжджовому заводі. Можна зрозуміти, які в них були заробітні плати, плюс троє дітей: старший брат, середня сестра і найменший я. Під час навчання, коли ми всі підросли, то батькам було нелегко: мама з татом навіть позичали кошти, бо треба було на якісь потреби для нас. Я батьків своїх дуже ціную: найосновніше, що вони дали нам – це освіту і виховання. Це – найголовніше багатство, бо від цього багато залежить, а далі ми вже самі адаптовувались в суспільстві. Брат пішов працювати в школу вчителем української мови (нині Сергій Яручик – голова Боратинської ОТГ, – ред.), в мене на освітянській ниві не вийшло, хоча я по професії вчитель початкових класів, а сестра в цій сфері лишилась і окрім того займається підприємницькою діяльністю.
Взагалі тоді були важкі часи: стипендія була 9 чи 10 грн, а проїзд з села в Луцьк – 90 коп., по цих цифрах можна зрозуміти, що батькам було непросто. Але зате я знаю ціну кожній копійці і мої нинішні успіхи у підприємницькій діяльності я пов’язую з тим, що з простої сім’ї. Бо якби мене балували карбованцем, купонами чи гривнею – можливо, я б не цінував гроші і пішов би в якомусь іншому, не дуже хорошому напрямку. Моє минуле зробило мене тим, ким я став сьогодні: твердим, в міру обізнаним і корисним для інших.
Вам пропонували хабарі?
Так, в перші каденції. За вирішення питання – 5000 доларів. Я був здивований і сказав їм: « Ви що, смієтеся? Питання законне (щось там було по землі) і взагалі я так не працюю.» Але це питання і так пройшло, «безкоштовно» і чоловік, який давав мені гроші, був дуже здивований. Досі вітає мене з Днем народження і каже, що не вірить, що таке може бути.
Розкажіть про свій шлях до успіху.
А ви вважаєте мене успішним? (сміється, – ред.) Я вже 17 років в бізнесі. А починалось все з того, що після закінчення педучилища в 1999 роція дуже хотів продовжити навчання виші, але в мене на це не було грошей. На державну форму навчання я розумів, чомусь, що не вступлю, тому я пішов працювати. Спочатку я прийшов в обласну друкарню, звернувся до Дмитра Головенка (з яким і досі спілкуюсь) і попрацював у них кілька тижнів на верстці газет, а потім він сказав мені, що у них місць там немає, та запропонував попроситись на роботу в МПП «МЕДІА» на місце менеджера. Для мене взагалі після навчання піти на роботу – це був стрес. Після друкарні, на цьому підприємстві я пройшов непросту школу, адже воно займалось серйозним і потужним бізнесом: туди приходили посадові особи, керівники, простий народ. І люди приходили з різними характерами… Мені дуже важко давалась ця робота. Пройшло десь 9 місяців, поки я адаптувався і за цей час мене 2 рази звільняли, але я просив керівника залишитись, бо я здружився з колективом і хотів чогось навчитись. Це, напевно, і бу той момент, коли ти з простої сім’ї вириваєшся в люди і хапаєшся за будь-яку соломинку, щоб не потонути. Керівник бачив моє бажання вчитись і закривав на певні моменти очі, хоча в нас була сувора дисципліна, насправді. В нас було все жорстко, суворо, строго і так мало бути, бо це – бізнес. Я пройшов через серйозну м’ясорубку. Згодом з найгірших менеджерів я став одним із найкращих, робив хороші показники і тоді я почав отримувати зарплату 800-900 грн., а ставка вчителя у 2001 році була – 120 грн., зараз це те саме, що отримувати 20-30 тис. грн. На той момент мені було 22. Мені тоді вистачало і на бар, і на дискотеки, і на одяг, і на прожиття. В мене виростали крила і, в результаті, мене звільнили, бо я думав, що я все вмію і все знаю, звісно це відчуття було хибним. На момент звільнення в мене були думки відкривати своє підприємство.
Так ми з партнером В’ячеславом Теліциним відкрили ТзОВ «Апельсин» у 2002 році. Коли дійшла справа до управління бізнесом і керування кадрами – я зрозумів, як мало взяв від підприємств, на яких я раніше працював. Чому я був такий не мудрий і не брав те навчання, яке мені не те, що безкоштовно давали – мене вчили, ще й за це мені платили заробітну плату.
Потім благодійна діяльність, депутатська… Чи я відчуваю себе успішною людиною? Не знаю. Я відчуваю себе тим, хто може допомогти іншим
Розкажіть про свою благодійну діяльність.
Коли я став підприємцем, до мене часто почали звертатись люди з проханням надати допомогу. Звичайно, я не міг оборотні кошти витягнути і роздати людям, але якусь частину я міг виділити, щоб точно допомогти. Ідея відкрити благодійний фонд прийшла після того, як почались масові прохання: благодійна діяльність перейшла у господарську. Тоді я зрозумів, що треба пробувати себе як депутат, і на моє здивування – люди мого округу підтримали мене. Оці всі сфери: господарська, комерційна, благодійна і депутатська стали між собою дуже взаємопов’язані.
Чи вважаєте жінок рівними конкурентами в бізнесі і політиці?
Ставлюсь позитивно. Як це, рівні? Я бачив і «вищих жінок» і в політиці, з кращим досвідом, а в деяких жінок-підприємців я беру приклад, бо бачив таких керівників, на яких дивишся, спостерігаєш за їхньою роботою і захоплюєшся. Плюс я за гендерну рівність: неважливо – жінка чи чоловік в політиці, тому що бувають і сильніші жінки, бувають і слабші, так само як і чоловіки.
Ви холостий?
Так, але у мене є дівчина.
Ким ви бачите себе через 5 років?
Звичайною людиною. Я не бігаю за статусами і посадами.
Які у вас плани на майбутнє та цілі?
Спробувати бути щасливим, а не весь час бути в роботі. За роботою не помічаєш багато приємних і простих речей. Я стараюсь подорожувати, кататись на велосипеді, ходити на риболовлю. Мисливством не займаюсь, бо мені шкода вбивати тварин. Хочу, щоб в мене було ще більше можливостей допомагати людям. Бо коли люди щось просять, а я бачу, що не маю можливості самостійно того зробити і з міського бюджету це важко організувати… Коли бачиш, що десь в деяких речах можеш бути безсилий – мене беруть певні тривоги.
Що порадили б собі 5 років тому?
Більше зайнятися фізкультурою і спортом, не вживати спиртного, не палити. Я б собі й іншим порадив би вести здоровий спосіб життя, бо здоров’я – це найважливіше. Бути здоровим – це значно більше задоволення, аніж ти можеш отримати від алкоголю чи наркотичних речовин.
Спілкувалась: Анастасія Кушнарьова
Читайте наші новини у мережі Facebook
