Луцька журналістка Анастасія Ніколаєва далеко не перший рік у цій сфері. Сотні інтерв’ю, тисячі новин, репортажі з місця подій – Анастасія за роки діяльності спробувала себе у більшості жанрів журналістики.
Наразі вирішила опанувати новий досвід та відчути особисто, як це – коли бере інтерв’ю не вона, а в неї.
Тож пропонуємо цікаву та актуальну розмову з Анастасією у журналі «Твій стиль».
– Анастасіє, чому саме журналістика стала Вашим професійним вибором? Скільки Ви загалом уже в цій досить нелегкій, хоч і дуже цікавій сфері?
Попри свій досить молодий вік, можу стверджувати, що мій журналістський стаж нараховує близько 15 років, оскільки свій перший досвід отримала ще під час навчання в школі у другому класі. Якось нас запросили на екскурсію на радіо «Луцьк» – і відтоді світ журналістики повністю мене захопив. Тоді нам запропонували вести передачу «В гостинах у Шишки», згодом я почала опановувати газетну журналістику, друкуючи свої матеріали у шкільній газеті «Гроно».
Неодноразово брала активну участь у різноманітних журналістських конкурсах на кшталт «Яблунева гілка». Навіть виграла в номінації «Найкраща стаття», запропонувавши на розгляд авторитетного журі розповідь-нарис про свого дідуся, який пережив гестапо.
Навчаючись у стінах Острозької академії, а згодом – у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, я продовжувала публікувати інтерв’ю із зірками у журналі «Твій стиль», газеті «Луцький замок» тощо.
Наразі три роки працюю в інформаційному інтернет-виданні «Волинь Infa», продовжуючи вдосконалювати навички професійного журналіста.
– Можете когось назвати, хто став Вашим провідником у світ журналістики?
Такою людиною для мене є відомий волинський журналіст Сергій Назарович Цюриць. На мою думку, це легендарна постать у нашій журналістиці.
А за час роботи у «Волинь Infa» отримала слушні поради у сфері журналістики та роботи зі стрічкою новин від Петра Сосницького, за що я вкрай вдячна йому.
Також я дякую мамі, тітці, бабусі та друзям, які повсякчас мене підтримують.
– Отже, за ці роки Ви спробували себе і в радіожурналістиці, і в друкованих виданнях, і в інтернет-ЗМІ. Що для Вас найцікавіше, чи хотіли б отримати ще якийсь досвід?
Напевно, хотіла б ще раз спробувати себе на радіо, професійно вести якусь авторську програму або створити цікавий і креативний подкаст.
– Повномасштабне вторгнення внесло корективи у Вашу професійну діяльність?
Звісно, оскільки зараз багато трагічних новин, і журналістам доводиться опановувати емоції, намагатися не пропускати кожну таку новину через себе. Можу констатувати однак, що трагічні або кримінальні, скандальні новини, на жаль, набирають значно більше переглядів, на відміну від позитивних.
– Чи пропонували Вам писати якісь матеріали, які суперечили Вашим ідеалам або принципам?
Якщо мені пропонували подібного роду матеріали, я категорично відмовлялася. Вважаю, що кожен журналіст повинен мати власну позицію, та, незважаючи навіть на грошову складову, берегти свою професійну репутацію.
А ще я не беруся за статті, так би мовити, особистісного характеру на кшталт сценаріїв для програми «Говорить Україна». Адже для мене неприпустимо обговорювати чиєсь особисте життя.
– На початку розмови Ви зауважували, що хотіли бути актрисою чи співачкою. Маєте гарний голос? Продовжуєте розвивати у цьому напрямку?
Так, маю творчу жилку та гарний голос. Хоча я поки не виступаю на великій сцені, проте мала досвід виступу на фестивалі Lutsk Food Fest. А також цьогоріч знайома запросила мене виступити як вокалістка на презентації книги «Незламній» у Рівному. Зауважу, напередодні я мала можливість заспівати на сцені в дуеті з улюбленою співачкою, народною артисткою України – Наталією Бучинською. Це було воістину хвилююче. Ця подія закарбується у пам’яті назавжди.
Розумію, що, навіть маючи гарний голос, потрібно постійно працювати над його вдосконаленням, займатися з педагогами вокалу тощо. Тож планую рухатись і в цьому напрямку. У планах навіть записати пісню ліричного характеру.
– За роки діяльності журналістом з якими відомими людьми вдалося познайомитись та записати інтерв’ю?
Вдалося взяти інтерв’ю в більшості зірок українського шоубізнесу. З найбільш знакових для мене це, напевно, Тамара Гвердцителі, Олег Скрипка, Олег Винник, Даша Астаф’єва.
Вдалося також поспілкуватися із таким відомими співаками та співачками, як Віктор Павлік, Ірина Федишин, Ольга Цибульська, «ТНМК», Оксана Муха, «Скай», «Піккардійська терція», Віктор Бронюк, Роман Скорпіон, Іво Бобул, Іван Наві, Тарас Тополя, Тімур Мірошниченко, Probass Hardi, Наталя Бучинська та інші.
До початку повномасштабного вторгнення вдалося поспілкуватися з Лолітою. На той час я гордилася, що змогла поговорити зі співачкою такого рівня, адже вважала її професіоналкою та неординарною особистістю. Проте коли почула її позицію щодо повномасштабного вторгнення, розчарувалась. Гірко було усвідомити, що співачка, яка має українське коріння, підтримала не українців, а окупантів.
Також знаковим для мене стало інтерв’ю з Павлом Клімкіним, ексміністром закордонних справ України.
До речі, в мене є хобі, пов’язане з шоубізнесом: я збираю автографи відомих людей, яких наразі в моїй колекції понад 40. Найбільше горджусь автографом Андрія Скрябіна «Кузьми». До слова, їх було в моїй колекції два, один з яких я передала як лот для збору коштів на ЗСУ.
А ось автографи Ані Лорак, Діани Арбеніної та Лоліти я забрала з колекції зі зрозумілих причин.
– Ваше ставлення до того, що чомусь багато людей вважають, що в Україні немає незалежної журналістики, та до критики журналістів зокрема.
За роки діяльності в журналістиці я навчилась абстрагуватися від критики, якої досить багато навколо кожного журналіста, продовжуючи виконувати свою роботу. А загалом, на моє переконання, критика – це прихований комплімент.
– На Вашу думку, які риси характеру допомагають журналісту досягати професійних вершин?
Цілеспрямованість, працьовитість, харизматичність – ось головні риси професійного журналіста.
Загалом журналіст, на моє переконання, – це людина, яка може зцілити словом та водночас зашкодити. Тому треба вкрай обережно і лояльно виконувати свою роботу.
– Яким для Вас особисто був 2023 рік та що б хотіли побажати собі, своїм друзям і читачам журналу на 2024-й?
Цей рік був для мене, та й не тільки для мене, а для всієї України, непростим. Навіть хочеться, щоб він скоріше завершився.
Хочу побажати усім найшвидшої перемоги, міцного здоров’я, наполегливості на шляху до омріяної цілі. А ще хочу звернутися до людей: не бійтеся читати новини, вчіться вирізняти вороже ІПСО від перевіреної інформації та не забувайте донатити на ЗСУ кожного дня! Наближаємо перемогу разом!
