Роман Новосад – активна людина на Горохівщині, журналіст, громадський діяч, голова Молодіжної ради. Про здобутки й проблеми, бачення минулого та плани на майбутнє, – у розмові з Романом Новосадом.
Романе, часто бачимо у соцмережах чи на телебаченні вашу активність, а окрім неї – роздуми й коментарі щодо різних важливих подій у житті Горохівського краю.
Насправді, реагую лише на те, що мені цікаво, або на те, що зачіпає. Цікавий, наприклад, розвиток молодіжної сфери – ділюся думками щодо його проблем і перспектив, хвилює процес утвердження Православної Церкви України на Волині – моделюю ситуації, проводжу паралелі. Як на мене, говорити про активність – надто «гучно», я не реалізовую вагомих проєктів, а лише ділюся враженнями й підсумками. От нещодавно поділився приємною звісткою для нашого краю – призначенням моїй односельчанці, заслуженій учительці України Ганні Бабій довічної державної стипендії для видатних діячів освіти.
А що це за стипендія?
Довічну державну стипендію для видатних діячів освіти призначають педагогічним працівникам, які мають визначні заслуги перед Україною і досягли сімдесятирічного віку. Ганна Федорівна Бабій – педагог з понад як шістдесятирічним стажем, удостоєна багатьох почесних звань, свого часу вона була директором школи в моєму рідному Ощеві, членом Правління Всеукраїнського товариства «Знання», делегатом ІV З’їзду вчителів УРСР, представляла інтереси своєї громади у Горохівській районній та Волинській обласній радах, виконувала обов’язки секретаря обласної комісії з народної освіти. А окрім цього – це добра, щира, безвідмовна у будь-яких проханнях жінка, яка чи не щодня зустрічає кожного на своєму подвір’ї усмішкою. Так склалася доля, що нині Ганна Федорівна залишилася одна. Тому ця нагорода їй направду важлива.
Яким чином нагорода знайшла свою власницю?
Ще рік тому я дізнався, що існує можливість відзначення видатних діячів освіти державними стипендіями. І одразу спала на думку Ганна Федорівна. Такими намірами поділився з бабусею – Галиною Олексіївною Кос, яка 37 років пропрацювала у школі. І відтоді бабуся мене чи не щодня переконувала представити Ганну Бабій до нагороди. Спочатку були сумніви, а згодом я розповів про таку ідею директору Ощівської гімназії Горохівської міської ради Наталії Притолюк, яка цьогоріч, до речі, удостоєна відзнаки «Учитель року» у рамках нагородження «Люди року – 2021. Волинь». Наталія Романівна повністю мене підтримала і уже через кілька днів за пропозицію про представлення Ганни Бабій до довічної державної стипендії одноголосно проголосувала педагогічна рада гімназії. Усі належні документи ми відправили до Міністерства освіти і науки України, де здійснювався попередній відбір кандидатур, а 18 серпня цього року уже Кабмін погоджував проєкт Указу Президента про призначення стипендій. І нарешті 27 вересня відповідний Указ підписав Володимир Зеленський.
Ви вітали вчительку? Чи очікувала вона звісток про відзнаку подібного рівня?
Навіть коли допомагав зібрати належні документи, аби відправити в Міністерство, не говорив Ганні Федорівні справжньої причини. Хотів, аби це стало їй сюрпризом. Зрештою – моя мрія здійснилася: одразу після виходу Указу, увечері я пішов до Ганни Федорівни в гості. Наперед роздрукував копію документа, аби офіційно зачитати. Звісно, звістки про призначення довічної державної стипендії Ганна Бабій зовсім не очікувала. Коли взяла в руки копію Указу Президента – довго вчитувалася в слова. Оговтавшись від несподіванок, мовила: «Буває, інколи здається, що роки у школі пролетіли, як один день. А коли починаю згадувати – скільки ж то було поїздок у Луцьк та Київ, виступів, нарад, засідань, громадських доручень. Приємно, що досі пам’ятають!».
Звісно, що більшість вітань линуло Ганні Федорівні уже напередодні Дня працівників освіти. Тоді до Ощівської гімназії завітали Горохівський міський голова Віктор Годик, секретар міськради Наталія Ковальчук, начальник управління освіти, культури, молоді, спорту, соціального захисту та охорони здоров’я Ігор Довмат, начальник відділу освіти Софія Пилип’юк, голова профспілки освітян Євгенія Карп’як, сільський староста Василь Казун, а також колишні учні та колеги Ганни Бабій. Проте зустріч для офіційних високих вітань перетворилася у щире невимушене спілкування.
Зі створенням Горохівської міської територіальної громади невдовзі з’явилася й Молодіжна рада при міськраді. Хто виступав ініціатором значних процесів?
Молодіжна рада є важливим органом самоорганізації молоді. Закон «Про основні засади молодіжної політики» визначає, що при кожній місцевій раді має бути й молодіжна рада, яка зможе доносити до влади думку молоді про проблеми й перспективи розвитку молодіжної сфери. Окрім того, на жаль, на місцевому рівні часто бракує соціально-активної, ініціативної молоді, яка небайдужа до життя своєї громади. Мені хотілося, аби на Горохівщині таких людей лише більшало, а молодіжна сфера якісно розвивалася. Адже нерідко бачимо картину, коли маса молоді, заледве здобувши середню освіту, виїжджають у пошуках кращої долі закордон.
З такими думками й пропозиціями я ще у січні прийшов до міського голови Віктора Годика. Попри незавершеність процесів формування територіальної громади, мене одразу підтримали, ба більше, виявилося, що ідею створення Молодіжної ради уже плекали у секторі молоді та спорту міськради. Разом із сектором невдовзі ми подали на затвердження депутатам Положення про Молодіжну раду та ініціативну групу з її створення та, після позитивних рішень сесії міськради, відкрився набір кандидатур до органу самоорганізації молоді.
Як Ви оцінюєте роль Молодіжної ради через певний часовий період?
В Україні існує багато Молодіжних рад, але реально ефективними з них є одиниці. Важко однозначно оцінити роль Молодіжної ради, адже, на мою думку, існують певні «глобальні» проблеми, зокрема, у нашому законодавстві. Зокрема, нечітко окреслена правосуб’єкність молодіжних рад, чисто декларативні функції наданих їм повноважень. Справа в тому, що прописати в законодавстві можна багато красивих, позитивних речей, але якщо немає ефективного механізму їхньої реалізації – це лише декларація, заява про наміри. Щось подібне можна говорити і про місцевий рівень.
Зрештою, у нашій громаді багато людей уже знають, що існує Молодіжна рада, що ми чогось прагнемо. Стараємося залучити представників громадського сектору і молодь не лише з міста Горохова, а й зі сіл громади. Для цього навіть передбачили молодіжні органи нижчого рівня – молодіжні конференції старостинського округу. Не все задумане, на жаль, вдається. Але ще Ліна Костенко писала, що «для того, щоб добре ходити, раз десять треба упасти».
Крім цього, Ви відомий, як журналіст та прес-секретар парафії у селі Ощів Луцького району. Звідки виникла ініціативність?
Зізнаюсь, про журналістику мріяв, ще коли навчався у Волинському, нині науковому ліцеї обласної ради. Тоді й почав публікуватися у районній та обласній пресі, згодом вдалося надрукувати дописи на шпальтах Всеукраїнської газети «День». Писав, здебільшого, тільки про те, що цікавило й надихало, про своїх відомих земляків та пам’ятні місця. І нині часто готую публікації, роблю фоторепортажі, бо це просто мені подобається.
Так за покликом душі я налагоджував інформаційну сферу на своїй парафії ще з 2016 року. Саме тоді вдалося створити сайт сільського храму. Згодом – ефективні сторінки у соцмережах. Ми своєю діяльністю показували, що й невелика церковна громада може бути медійно-активною. Після приєднання нашої парафії до Православної Церкви України налагодили й видавничу діяльність – торік завдяки сприянню меценатів видали унікальний «Богослужбовий збірник» більш як на 520 сторінок. Робили світлини, знімали відео, запускали трансляції Богослужінь, видавали свою мінігазету – дайджест подій на парафії, реалізовували інші медійні проєкти. Сподіваюся, гарні й потрібні просвітницькі проєкти на парафії і надалі будуть реалізовуватися.
Цікаво, що з просторів Інтернету ми дізналися про Вас, як про керівника громадської організації.
Так, це наша організація «Правозахист громади», яка об’єднала активних молодих людей – юристів, економістів тощо. Створили ми її у січні, зареєстрували, нині – стараємося через ефективно реагувати на правові й соціальні проблеми, які нас турбують. От нещодавно зверталися до Верховної Ради України, Міністерства юстиції та Уповноваженого з захисту державної мови щодо перекладу деяких міжнародних документів українською мовою. Словом, ефективно комунікуємо з різними органами влади й місцевого самоврядування, а поряд з ними – з різними юридичними особами приватного права, з багатьма маємо укладені меморандуми про співпрацю та взаєморозуміння.
Хто підтримує Вас у планах і задумах?
Підтримує моя родина – батьки Віталій Якович і Наталія Володимирівна – учителі Ощівської гімназії, бабусі й дідусь. Знаходжу підтримку серед друзів й однодумців, приємно, що не відмовляють у проханнях і представники влади та громадськості.
Микола Луків влучно писав: «Яким буде завтра – нелегко вгадати». Сподіваюся, що й надалі буде підтримка й розуміння. Без неї ніколи не вийде зробити того, що цікавить і надихає, чим мрієш і живеш у світі.
