На півночі Волині, серед соснових лісів Шацького поозер’я, лежить озеро, яке називають «українським морем». Його береги вкриті білим піском, вода прозора і чиста, а в ясну днину вона виблискує на сонці так, що здається безмежною. Це Світязь – найглибше природне озеро України. І під його поверхнею, за легендою, лежить ціле затоплене місто.
Про це пише Voxorium.
Світязь розташований на Шаччині у Волинській області, неподалік кордонів із Польщею та Білоруссю. Його площа становить понад 27 квадратних кілометрів, а найбільша глибина сягає майже 60-ти метрів. Це найглибше озеро карстового походження в Україні. Через свої розміри і глибину Світязь має особливий мікроклімат: улітку тут прохолодніше, ніж у навколишніх селах, а взимку озеро довго не замерзає повністю. Під час сильного вітру на ньому здіймаються справжні хвилі, як на морі. Воно утворилося тисячі років тому, коли вода вимила порожнини у вапнякових породах, і земля над ними просіла.
Світязь – частина великої системи Шацьких озер. Тут розкинулося понад 30 озер різного розміру, з’єднаних протоками і оточених лісами й болотами. Для захисту цієї унікальної природи в 1983 році створили Шацький національний природний парк. Згодом цей край отримав і статус біосферного резервату ЮНЕСКО.
Але найбільше Світязь приваблює своїми легендами. Найвідоміша з них розповідає про затоплене місто. Колись на місці озера стояло багате і красиве місто, яке також називалося Світязь. Жили в ньому люди, які шанували свою землю і віру.
Одного разу до міста підійшло величезне вороже військо. Чоловіки міста саме були у далекому поході, і в місті залишилися лише жінки, діти і старі. Захищатися не було кому. Тоді жінки почали благати Бога врятувати їх від ганьби і полону. І їхні молитви були почуті: земля розступилася, і місто разом з усіма мешканцями пішло під воду. Так з’явилося озеро.
За переказом, жінки, що пішли під воду, перетворилися на чарівні білі квіти, які ростуть у озері. А вороги, які намагалися зірвати ці квіти, гинули. Ця легенда стала основою відомої балади польського поета Адама Міцкевича «Світязь», написаної на початку XIX століття. Завдяки цьому твору озеро прославилося далеко за межами Волині.
Існують і інші перекази. Розповідають, що в тихі ночі з глибини озера чути дзвони затопленої церкви. Рибалки іноді нібито бачили під водою дахи будинків. А на дні озера, кажуть, досі можна знайти сліди давнього міста. Науковці, звісно, ставляться до цих історій скептично, але вони додають Світязю таємничості.
Озеро має і свою природну загадку. Вода в Світязі надзвичайно чиста і м’яка, а пісок на березі білий і дрібний, як на морі. Місцеві жителі вірять, що вода озера має цілющі властивості. А влітку озеро прогрівається, і купатися в ньому особливо приємно.
Світязь багатий на рибу. Тут водяться лящі, щуки, окуні, лини, соми, а також вугор, якого колись розвели в озері. Шацькі озера здавна славилися рибальством, і рибальські традиції тут живі досі.
Цей край пов’язаний і з видатними постатями української культури. Волинське Полісся, його ліси, озера і легенди надихали Лесю Українку. Саме волинська природа і місцеві перекази стали основою для її знаменитої драми-феєрії «Лісова пісня», хоча саме Світязь у ній не згадується.
Сьогодні Світязь – одне з найпопулярніших місць відпочинку в Україні. Влітку тут збираються тисячі туристів, які насолоджуються чистою водою, сосновими лісами і білими пляжами. Але навіть у розпал сезону озеро не втрачає своєї загадковості. Особливо ввечері, коли сонце сідає за ліс, а над водою опускається туман.
Тож якщо будете на Світязі, прислухайтеся до тиші над водою в сутінках. Можливо, саме тоді ви почуєте те, про що століттями розповідають місцеві легенди: тихий передзвін дзвонів затопленого міста.
