Лучанину Сергію Тимощуку — 38 років. Він є найстаршим вихованцем громадської організації “Даун-синдром“, яка працює у Луцьку майже 20 років.
Читайте також: Можливо заблукала: у Луцьку розшукують бабусю (Фото)
Як розповіла Суспільному голова громадської організації Олена Мельник, у Луцькій громаді є 60 родин, які виховують дітей із синдромом Дауна.
“Ми його ніколи не ховали від людей”
Матір Сергія Світлана Тимощук каже: про діагноз сина їй повідомили ще у пологовому. Відтоді життя родини змінилося кардинально.
“Спершу мені було важко, — говорить жінка. — Але, коли я взяла його на руки, він маленький, гарненький такий, я відчула, що його треба любити, оберігати і з того часу ми віддаємо всю любов, яку можемо. Ми його ніколи не ховали від людей, я гуляла з ним по вулицях, бувало, що відчувала всякі погляди зі сторони людей, але не зважала на це”.
Нині Сергій самостійно може впоратися із більшістю хатніх справ.Каже: щоранку готує каву собі та рідним. Це — одне з його улюблених занять.
Зі слів Світлани, коли Сергій був маленьким, інформація про синдром Дауна була малодоступною. Навчанням і розвитком сина займалися усією сім’єю.
“Не було ніякої допомоги ні психологів, ні вчителів, що могли мамі підказати як це. І я вирішила, що буду його вчити сама. Треба було підмести хату — я гукала Сергія. Казала: дивися в нас сміття, так? Так. Треба підмести. І він біг і приносив віник”, — пригадує матір.
Сергій говорить: йому подобається відвідувати громадську організацію “Даун-синдром”. там він має змогу малювати, танцювати і займатися спортом.
Як розповіла матір, відвідування громадської організації, численні заняття і спілкування з однолітками допомогли її сину: “Він мені раніше казав: мам, чого в мене немає багато друзів? Він не повністю закінчив школу, ми до п’ятого класу дійшли, він букви знає, цифри. Потім він дуже почав сліпнути, переніс операції важкі. І коли в організацію я його привела, то він познайомився з багатьма дітьми і каже: мама, вони такі, як я — “сонечка”.
Одне зі спрямувань роботи громадської організації “Даун-синдром” — допомога повнолітнім, які теж відвідують заняття та мають змогу соціалізуватися.
“Якщо діти шкільного віку у нас ще десь задіяні, то молодь, яка закінчила школу, то це вже велика проблема, їм немає куди піти як до нас в організацію, — говорить Олена Мельник. — У нас працює програма денного догляду, це коли соціальні працівники працюють з молоддю 4-5 годин декілька днів на тиждень, для них організовані різноманітні заняття, гуртки”.
Читайте також наші новини у Facebook
