46-річний житель села Духче Рожищенської громади Луцького району Михайло Антонюк став для своїх чотирьох дітей і татом, і мамою. Троє старших дітей Михайла Валентиновича вже стали на самостійну дорогу, з татом залишилася наймолодша – 9-тирічна Вікторія, – пише ВСН.
За понад два десятки років подружнього життя Михайло та Наталія Антонюки нажили четверо дітей. Михайло робив усе, аби діти росли з мамою – вів господарство, виконував домашню роботу, прощав і приймав. Та все ж залишився без дружини, яка фактично самоусунулася від виконання своїх обов’язків і покинула сім’ю. Історію сім’ї розповіли на сайті Рожищенської міської ради.
Михайло Валентинович самостійно дає лад родині. Працює у селі заготівельником молока, має пару коней, дві корови, домашню птицю, обробляє землю. І все – заради дітей, вони у його житті – найбільше щастя.
Тривожиться батьківське серце за старшого сина Сергія, який нині захищає Україну зі зброєю в руках.
– Він у мене хлопець виважений, наполегливий, має свою думку. Закінчив училище, відслужив строкову службу, жив з сім’єю в Луцьку, працював, а зараз на війні, – розповідає Михайло Валентинович. – Молодші Олександр та Ірина теж живуть і працюють у Луцьку. Вдома господарюємо удвох з Вікторією.
Наймолодша донечка Вікторія закінчила лише третій клас, а вже справді перша татова помічниця.
– Я вмію готувати млинці, смажити картоплю, робити налісники, – розповідає дев’ятирічна дівчинка. Уже навіть пробувала доїти корову, бо дуже люблю молоко. У хаті прибираю. Намагаюся в усьому допомогти татові, бо у нього роботи завжди багато.
Звичайно, нелегко одним рукам дати лад господарству, обробити город, порядкувати в оселі. За словами Михайла Антонюка, встає він о п’ятій ранку, доїть корів, виганяє на пашу і вирушає кіньми збирати молоко по селі.
Коли повертається додому, то береться за приготування їжі. А далі – город, худоба і так до вечора. І з дня у день. Але чоловік не нарікає на долю, каже коротко: «Маю розраховувати лише на себе, бо я – батько і несу відповідальність за своїх дітей». Тому уся робота – прання, приготування їжі, закрутки – для Михайла Валентиновича не новина.
А ще ж уроки перевірити у Вікторії, бо професію для життя потрібно здобути обов’язково, вважає Михайло Антонюк, а для цього треба вчитися. Так націлював своїх старших дітей, так навчає і наймолодшу. Тому з початком коронавірусної хвороби купив донечці хороший телефон, провів Інтернет, аби мала змогу при потребі займатися онлайн.
У Духчі Михайла Антонюка характеризують як доброзичливу, працьовиту людину, хорошого господаря і люблячого та турботливого батька.
Усі найяскравіші спогади у житті Вікторії пов’язані з її татом – найближчою та найріднішою людиною, поряд з якою завжди затишно, спокійно, добре.
