Як відомо, з курортного Шацька, що на Волині, до Білорусі кілометрів з 15. Ще рік тому у Шацькій громаді будували плани, як покращити туристичний потенціал краю, привабити ще більше відпочивальників, та велика війна перекреслила ці плани.
Про це пишуть Факти, передає Район. Шацьк.
Усі зусилля громада кинула на оборону громади та допомогу нашим захисникам, адже Білорусь стала поплічницею агресора.
“Таких вже нам сусідів Бог послав, білорусів, які раніше їздили самі до нас відпочивати, а сьогодні ми з острахом дивимося в їхній бік і готуємося до найгіршого, хоча сподіваємося на краще. Люди, які живуть в селах під кордоном, мають сім’ї в Білорусі. Ми завжди мали нормальні відносини, обмінювалися інформацією, вели спільний бізнес. Вони в нас кожне літо відпочивали на Світязі. Та тепер все повернулося з ніг на голову.
Ми розуміємо, що за цього режиму в Білорусі, який направлений в російський бік, важко було сподіватися на інше, хоча ми думали, що в них станеться перелом у суспільстві, що вони все-таки зможуть відстояти свою позицію, але бачимо, що в них нічого не вийшло. Хоча серед них є люди, які розуміють та підтримують українців, та вголос вони це сказати бояться, а є й такі, що думають, що проблема в нас”, – розповідає голова Шацької громади Сергій Карпук.
До великої війни за сезон Шацькі озера відвідували сотні тисяч туристів з усієї України. Місця на базах відпочинку у червні були вже зайняті до кінця літа. Працювали ресторани, кав’ярні, ярмарки, на пляжах продавали смачні світязькі пончики, сушену та копчену рибу.
Чимало розваг було й для дітей. А місцеві екскурсоводи завжди мали чим здивувати навіть найвибагливіших туристів, пропонуючи екстрим-тури поліськими болотами, сплави озерами. Кожен тут знаходив відпочинок на свій гаманець.
Та минулого літа курорт був майже порожнім, половина баз відпочинку так і не відкрилися. Шацькі озера відвідало менше ніж 10% відпочивальників, ніж зазвичай. Без заробітку залишилися і місцеві жителі, які живуть із курорту.
Багато хто боявся загрози з Білорусі, адже з перших днів повномасштабного вторгнення з їхньої території летіли ворожі ракети, які нищили наші міста. Чимало людей просто відмовили собі у відпочинку через війну.
І чи вдасться наступний туристичний сезон на Шацьких озерах, тут ніхто й не знає. Та поки тут про це ніхто й не думає. Головне завдання нині – укріпити кордон із білорусами, аби противник не пробрався. Бо усі 30 сіл громади під самісіньким державним кордоном із Білоруссю.
У той бік від нас – Брестський військовий полігон приблизно за 40-50 кілометрів. І коли там проходять навчання, то у нас в селі аж шибки в хатах трясуться. Дуже чути і страшно. Вони там і з Градів стріляють, і з танків. Вони до нас близько, і не відомо, що в них в голові. Тому ми всі в напрузі тут живемо вже одинадцятий місяць, – розповідає староста прикордонного села Петро Мегель.
Жителям прикордонних сіл ніби й сама природа допомагає. Довкола кордону усе в глибоких підступних болотах. Рівень води дуже високий, так що там і людина не пройде, тим паче важка техніка. Трудяться над захистом кордонів і наші військові. Вздовж лінії кордону зводять мінно-вибухові загородження. Тож і місцевим жителям не всюди можна ходити. Державні рубежі постійно підсилюють військовослужбовцями. Адже ця громада має понад 60 кілометрів спільної з білорусами межі.
Через близькість до кордону лише три з шістнадцяти шкіл працюють офлайн. На уроки ходити дозволили лише учням тих навчальних закладів, де вдалося облаштувати укриття. Решта дітей вчиться вдома.
Діти знають, що це не ми так хочемо чи батьки їхні. Ми живемо в такий час і мусимо його пережити, перетерпіти усі незручності. Бо є українці, яким нині набагато важче. Тому ми тут ні на що не нарікаємо. А вчимося жити в нових реаліях сучасної війни, – каже директорка школи Людмила Положевець.
Майже пів тисячі жителів Шацької громади нині боронять Україну на гарячих напрямках. Ще стільки ж стоять на захисті північних кордонів. Зважаючи на те, як Путін тисне на Лукашенка, недооцінювати підступного противника не можна. Тому в громаді готуються не до відпочинку, а до оборони.
