Як відомо, разом із Днем Незалежності України 24 серпня минуло шість місяців із дня повномасштабного вторгнення росії на територію нашої держави. Із перших днів жителі Ковельщини стали на захист України на різних фронтах.
29 серпня — День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни.
Район.Турійськ пропонує згадати та вшанувати усіх, хто віддав своє життя, захищаючи Україну від росіян-окупантів протягом цих шести місяців.
Цей час був важким для кожного українця, сповненим страхом, болем та тривожністю. Однак найважчим він був для тих, хто пережив особисті втрати.
7 березня загинув Леонід Тімцо.
Леонід Тімцо 23 липня 1983 року в селі Купичів Турійського району. Проживав у рідному селі. З початком російське вторгнення в Україну його одним із перших призвали до лав Збройних сил України. Проходив військову службу в 14-й окремій Волинській механізованій бригаді імені князя Романа Великого.
Востаннє Леонід Тімцо виходив на зв’язок із рідними 7 березня 2022 року. Він загинув разом із багатьма побратимами у Бучанському районі на Київщині. І лише після звільнення цих територій від окупації ЗС РФ вдалося забрати тіла воїнів із поля бою. Довгий час тривала експертиза ДНК та упізнання рідними.
Чин поховання відбувся 13 квітня 2022 року в Свято-Преображенському храмі. Його здійснили священники Турійського благочиння. Похоронили Леоніда Тімцо поруч із земляком, громадським діячем, краєзнавцем, лейтенантом 24-тої окремої механізованої бригади Збройних сил України Іваном Антонюком в селі Купичів Турійського району на Волині на Пагорбі Слави, де земний спочинок знайшли воїни Першої і Другої світових воєн та Української повстанської армії.
18 квітня повідомили про смерть Бориса Кобзаря з села Вербичне.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії Борис Кобзар не вагаючись вдруге взявся за зброю і став на захист України. Воював у складі 14-ї окремої механізованої бригади на Миколаївщині, де загинув під час виконання бойового завдання разом з іншими побратимами.
12 травня стало відомо, що загинув Дмитро Карпичев з села Новосілки Луківської громади.
16 травня повідомили про смерть сільського старости Соловичів Ярослава Кашуби та його односельчанина Олександра Лапчука.
Обом під шістдесят, тож могли б і не мобілізуватися. Але совість, внутрішні переконання і любов до своєї країни покликали взяти до рук зброю і стати на захист того, що дороге серцю. Так Ярослав Кашуба вчинив і у 2014-му – колишній правоохоронець залишив посаду сільського голови і вступив добровольцем у волинську роту патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь». Одним із найскладніших в той період став вихід з оточення під Вуглегірськом. Від своїх побратимів Ярослав Іванович тоді отримав позивний «Дєд», бо був найстаршим і найдосвідченішим.
Олександр Лапчук у мирному житті працював у лісомисливському господарстві, а Ярослав Кашуба – старостою. Війна змусила одягнути військовий стрій. Пліч-о-пліч односельчани і сусіди вісімдесят днів мужньо боронили рідну землю, разом із побратимами 14-ї окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого воювали на передових позиціях. Ярослав Кашуба – головний сержант механізованого взводу, а Олександр Лапчук був стрільцем та помічником гранатометника. Загинули наші земляки під час виконання бойового завдання на Запоріжжі, місці козацтва та духу незламності й свободи українського народу.
24 травня стало відомо про загибель Миколи Столярука.
У пам’яті односельчан Микола Столярук – добра, привітна, щира людина з відкритим серцем і душею. П’ятнадцятого травня захисник зустрів своє 24-річчя, а дев’ятнадцятого – поклав життя на вівтар незалежності України у боях на Донеччині. Не стало для мами сина, для сестри – брата, для родини – близької людини.
25 травня повідомили про смерть Валерія Лук’янчука.
Турійчанину – Валерію Лук’янчуку назавжди 49. Двадцять третього травня, за декілька тижнів до дня народження, на Луганщині закінчився земний шлях Героя.
Звістка про загибель Олександра Догойди надійшла третього серпня від побратимів. Ворожа куля обірвала життя турійчанина у важкому бою на Донеччині. Тепер йому назавжди 57.
Наприкінці серпня з військовими почестями провели в останню земну дорогу Героя Юрія Шевчука.
За місяці війни турійчанин Юрій Шевчук разом із побратимами з 14-ї окремої механізованої бригади давав відсіч ворогу у багатьох запеклих боях на сході. До останнього подиху зі зброєю в руках він боронив нашу країну, але підступна хвороба обірвала його життя на пів слові. Тепер рядовому Юрію назавжди 43…
Вічна пам’ять і слава кожному з Героїв, що загинули захищаючи Україну..
