Підприємець скупив майже ціле село у Луцькому районі, де нині проживає приблизно три десятки людей разом з дачниками.
У селі Яромель Ківерцівської громади немає ані магазину, ані церкви. Є одне кладовище, куди «перебралися» більшість корінних жителів. А ще тут багато пусток, які майже всі викупив місцевий підприємець. Тож левова частка населеного пункту тепер у приватній власності, пишуть «Волинські новини» з посиланням на сюжет ТРК «Аверс».
Тут лише одна вулиця, яка тягнеться на приблизно півтора кілометра. Поруч ліс, зупинка і кладовище. Це село Яромель, яке, схоже, скоро обезлюдніє. Тут мешкає близько трьох десятків людей разом з дачниками. Єдине благо цивілізації – автобус, але не всі ним можуть скористатися. Щоб доїхати до найближчого Тростянця, який розташований за 6 кілометрів, автобус мусить робити велике коло, бо навпростець дорога погана. Тож квиток до Луцька коштує 100 гривень в один бік.
«Село вмирає, ні магазину, нічого нема. Живе десь 15 людей. Є такі люди, що не можуть і з хати вийти. Треба, щоб хоч раз на тиждень якась автолавка була. Маршрутка їздить тричі в день, тільки до Луцька коштує проїзд 100 гривень, а де їх тут в селі заробити», – розповідає місцевий мешканець.
Люди живуть з господарки. Коли привозять пошту, то можуть купити крупи чи олію, а ще раз на тиждень їздить авто з хлібом. Колись тут була ферма, але її продали у приватну власність. Викупив господарство підприємець Адольф Смолярчук. Тут же в селі будує маєток, а ще скуповує порожні хати. Так він може стати власником цілого села.
На все село троє дітей. Усі з однієї сім’ї: Вікторія, Дарина та Павлик. Діти уже дослідили всі хащі та пустки, знають, де найсмачніші яблука.
Зараз у Яромелі – золота пора, чорнична. Усі мешканці, і ці діти теж, заробляють на зборі ягід. Тут же й організований пункт прийому. Діти розповідають, що за кілька днів заробили по тисячі гривень, але гроші змушені віддати на господарство батькам, бо це єдиний прибуток у сім’ї, крім бабиної пенсії. Проте, кажуть місцеві, скоро і ягоди, й гриби будуть тут за розкіш, бо бідкаються, що лісу не буде, адже деревину возять постійно.
«Лісу було раніше – страшне діло. Ягоди, гриби люди носили, і пункт прийому був. А тепер винищили, п’ять років сунуть машини. Хай би поладили дорогу, яку розбили: машина їде, як хата», – бідкається бабуся-старожилка.
До слова, жителі навіть не знають, хто депутат від їхнього села, та й голову Ківерцівської громади в селі не бачили, хіба перед виборами.
