Ада Миколаївна Роговцева — ціла епоха у кінематографі і на театральній сцені. Її називають Примадонною сцени, але зірковості у ній немає. Скромна, інтелігентна. Світла і позитивна людина, тож і ролі у неї такі ж — світлі і позитивні. 16 липня Аді Миколаївні виповнилося 85 років, інформує Високий Замок.
Попри поважний вік, пані Ада досі не знає спочинку. Щиро ділиться своїм талантом. І байдуже — це велика сцена у театрі чи розвалюха, що у зоні АТО. До повномасштабного вторгнення росії в Україну Ада Миколаївна їздила «до наших хлопчиків», щоб сказати добре слово – материнське. Бо жодного дня не могла стояти осторонь трагедії, яка випала на долю України.
П’ять років тому я запитала в актриси, чи не страшно їй їздити у зону бойових дій.
«Ніколи, – відповіла. – Усі ходимо під Богом. Їду туди, щоб сказати тим людям щось добре. Це вони там стоять на смерть! Люди там живуть щодня. Уяви: приїжджаєш весною чи раннім літом, а села нема. Там живе п’ятеро осіб. Наші військові їх годують. Нічого нема. А село вибухнуло на згарищі густо-червоними трояндами. Серце може зупинитися від Божої ласки і від великого гніву на людей, що вони таке роблять одне з одним. Страшенно швидко біжить час. От і на схід ми поїхали з ініціативи моєї донечки Катеринки — мого режисера, мого партнера, мого найкращого друга і великого патріота у мистецьких колах. Це вона про все домовляється. Знаю, багато акторів хотіли би поїхати на схід, але туди не так легко потрапити. Не всіх пускають. Ми туди їздимо з 2014 року, то нас пускають як солдатів. Ми там як свої. Це ж треба організувати транспорт, вкласти певні кошти. Не кожен може собі це дозволити… Актори зараз не такі вже й багаті. Не кожен віддасть останнє. Це у мене вже така доля, що віддаю останнє. Маю приклад свого чоловіка, Кості Петровича (Костянтин Степанков, відомий український актор. — Г. Я.), який пішов з життя, нічого не залишивши. Так само і я піду, матеріально нічого не залишивши. Бо все проживається зараз. Господь навчив мене і наказав мені віддавати».
Вісім років тому актриса зробила свій вибір — відмовилася виступати у рашці і тоді ж стала персоною нон ґрата у країні агресора.
Та це не злякало Аду Миколаївну, бо завоювала своєю харизмою, талантом і щедрістю надзвичайну любов, і знає, що її в Україні з нетерпінням чекає свій, рідний глядач. А тепер, у час війни, актриса волонтерить вдома.
«Не можу відсторонитися, нічого не робити, – каже Ада Миколаївна. – Я волонтерю вдома. Хлопці приходять митися, прати. Я їм віддаю вже чисту білизну. Вони приносять у пакетику мокрі шкарпетки, то я їм з такою радістю віддаю ці чисті шкарпетки. Я їх годую. Поки у мене щось було, варила своє… А тепер мені приносять: суп стоїть, каша, картопля, все готово… Вареників сьогодні передали… Я стежу, щоб вони, коли зайшли до хати, їм було чисто й ситно. Коли вночі сидиш у підвалі, неприємно. А коли ти цілий день щось робиш, то не страшно. І час біжить дуже швидко. Я пишаюся тим, що люди, які на передовій, є саме такими. Люди, які зараз страждають, такі. Це мужній, прекрасний народ».
Велика актриса пригадує і Другу світову війну.
«Мені було лише чотири рочки, коли розпочалася війна. Ми були в Одесі, падали бомби… А потім жили в окупації у місті Глухові Сумської області чотири роки. Недалеко від нашого будинку був концентраційний табір російських полонених. Оскільки ми жили найближче від нього, саме до нас приходили якісь люди і приносили картоплини, картопляне лушпиння… Усе це варили, а вночі під страхом розстрілу передавали цю “їжу” через колючий дріт. Це робили мої мама з бабусею і сусідки. Було так страшно…».
На мою журналістську долю не раз випадало щастя особисто зустрічатися з легендою кіно- та театрального світу. Чи то серед інших «зірок» на кінофестивалях, де Ада Роговцева – доступна і щира, чи у Львові після виступу – у переповненій залі, де роздає автографи і стає до знимки з усіма, хто попросить. Легка усмішка, світла енергетика і завжди позитивний настрій. На моє запитання, як вдається так молодо виглядати, актриса сказала:
«Моя бабуся по мамі була незвичайної краси жінка. Ми її називали «червоною бабусею», бо вона була руденька. Але потім вона постаріла, захворіла і вже не виглядала такою красунею. Та коли «червона бабуся» починала щось розповідати, оживала серед нас і знову ставала красунею. Ота її творча енергія давала щось таке незвичайне, що ми не переставали нею захоплюватися. Мабуть, її енергія передалася і мені».
Перелічувати ролі, які на сцені і у кіно зіграла велика актриса – марна справа. Зіб’єтеся з рахунку! Але є одна роль, яка все ж таки побила усі рекорди – зі своєю Геленою у спектаклі «Варшавська мелодія» пані Ада виходила до глядача 670 разів! Але це було на театральній сцені. А скільки разів Гелена з’являлася на імпровізованих сценах перед «нашими хлопчиками», Ада Миколаївна пригадати не може.
Звісно, доля не завжди була прихильною до легендарної Роговцевої. Але, попри все, Ада Миколаївна знає, що таке щастя: «Щастя — це коли хочеш хлопчика, і у першу хвилину його життя тобі кажуть: «У вас — хлопчик!». Це був мій Костик, який подарував мені 50 років чистого материнського щастя. З горем, з бідою, з відчаєм, з таким піднесенням… Це було велике щастя у моєму житті — народження хлопчика. Потім я хотіла дівчинку. І Господь мені дав дівчинку, на яку я молюся і яку буду берегти завжди, — це моя Катерина. А потім знову прийшло щастя — Альоша, син Катерини, пізніше — Даша, донечка мого сина Костика, і Матвій, який в одну з наших останніх поїздок був з нами на передовій. Ми жартували, коли Матвій прийде до школи і у нього запитають, як він провів літо, він відповість: «На війні». Пишаюся своїми онуками! Оце і є щастя. Прекрасно дбати про Україну, малу батьківщину, мріяти про звершення, але Господь сказав: «Щастя — у твоїй родині».
