“Дуже гарна була сім’я”, – секре­тар сільської ради про подружжя з Волині, яке вбили на Київщині

Як відомо, у селі Стобихівці Камінь- Каширського району Волині був страшний похорон. Уся громада села й чимало жителів околиці прийшли сюди, щоб віддати останню шану місцевим підприємцям – Світлані та Анатолію Осадчукам. Напередодні подружжя жорстоко убили на Київщині, передає Високий Замок.

Возили дошки для виготовлення меблів

“Дуже гарна була сім’я”, – з сумом у го­лосі говорить Анато­лій Приймак, секре­тар Сошичненської сільської ради, у яку входить Стобихівка. – Таких трагедій село, мабуть, ще не знало.

Осадчуки виховували шістьох дітей, Світлана мала звання ма­тері-героїні. Найстарші троє вже випурхнули з батьківсько­го гніздечка й створили власні сім’ї. Один із синів – зовсім не­давно. Світлана з Анатолієм ра­діли, що мають велику дружну родину.

Колись чоловік працював ліс­ником, пізніше вирішив відкри­ти власний невеличкий бізнес. Він заготовляв пиломатеріали й возив на продаж на Київщи­ну. Добрі взаємини налагодив з підприємцем із Василькова, що за сорок кілометрів від сто­лиці. Років з десять возив йому дошки та брус для виготовлен­ня меблів.

“Толік ніколи сам у дорогу не їздив”, – розповідають у селі. – Бо дорога неблизька, та й гро­ші. Завжди брав з собою або одного сина, або дружину. Цьо­го разу поїхала Світлана.

Що батьки зникли, на спо­лох забили діти. Бо і тато, і мама раптово перестали виходити на зв’язок й додому не повернули­ся. Вдома стривожилися. Рідні звернулися у поліцію.

На місце виїхали наряди груп реагування патрульної поліції, а також карний роз­шук. Встановили, що бус не виїжджав за місто Васильків. Почали об’їжджати вулиці й на одній натрапили на авто, яке розшукували. Дверцята вия­вились замкнені. Через скло можна було розгледіти два по­нівечені тіла, що лежали у са­лоні.

«Катав» мертві тіла містом і покинув

Експерти виявили множин­ні рани на тілі загиблих. Увесь салон машини був залитий кров’ю. Підозра у розправі над подружжям впала на 52-річно­го підприємця, до якого поїхали Осадчуки. Коли до чоловіка при­йшли правоохоронці, той не від­пирався.

“Він сильно кричав на мене”, – зізнався підозрюваний на пер­шому допиті. – Я взяв моло­ток і вдарив його. Багато разів, скільки – не пам’ятаю.

Анатолія убив у себе в цеху. Тоді взяв ніж в офісі й вибіг на вулицю. Світлана сиділа у бусі й чекала на чоловіка. Кинувся до жінки з ножем. Та намагалася вирватися, зачинитися зсере­дини. Тоді перелізла на водій­ське сидіння й через інші двер­цята хотіла втекти, але гостре лезо вп’ялося у тіло й не зали­шило шансів на життя.

Замітаючи сліди, нелюд пе­реніс Анатолія у його мікроав­тобус, кинув у кузов та прикрив дошками. Світлану підсунув на пасажирське сидіння, сів за кермо, щоб вивезти тіла пода­лі. Однак, покружлявши вули­цями Василькова, вирішив ніде далі не їхати. Залишивши бус з тілами просто неба, пішов на­зад до себе. Коли правоохо­ронці запитали, через що ви­ник конфлікт, розповів, що був винен Осадчукам гроші. Назвав суму… шість тисяч гривень. Чо­ловіка затримали.

Подружжя поховали в одній могилі

А тіла Світлани й Анатолія привезли додому. Менші діти, побачивши їх мертвими, закля­кли від горя. Старші по черзі па­дали на труни то тата, то мами. Біля будинку чергувала «швид­ка».

Розділити невимовну тугу цієї сім’ї прийшло до тисячі лю­дей! Ця родина дуже шанова­на, тож похорон був таким ве­лелюдним. Тільки найрідніших зібралося кількадесят, бо Ана­толій мав ще тринадцятьох бра­тів та сестер, Світлана – п’ятьох. Непритомніли від горя батьки загиблих…

Поховали Анатолія й Світла­ну разом, в одній могилі. Йому було 49, їй – 48. В одну мить їхні діти стали круглими сиро­тами, найменший з яких – син-семикласник. За скоєння жор­стокого подвійного убивства кату світить 15 років позбав­лення волі чи навіть довічне ув’язнення.

“Не був Анатолій нарваний. Навпаки, усі ми знали його як добру й стриману людину. Що там насправді сталося, одному Богу відомо,” – кажуть односель­чани.