Вікторія Усачова – лучанка, яка невпинно бореться за своє життя. Вочевидь, нині чимало, хто не знає її історії.
Утім, одного січневого ранку, вона дізналася про свій діагноз – невринома слухового нерва. Незважаючи на обставини, Вікторія весела та тендітна красуня, яка щоразу випромінюває оптимізм, щирість, відкритість, та непідвладну стійкість духу. Тим паче, у Луцьку Вікторія багатьом знана завдяки успішній кар’єрі у сфері моделінгу та відеомейкінгу.
Журналістам Волиньinfa Вікторія розповіла, що вважає пухлину головного мозку не вироком, а лише діагнозом. Окрім цього, поділилася власними переживаннями, та подальшими планами.
Як ти дізналася про свій діагноз?
Напередодні, а саме 8 січня увечері, я раптово підскользнулася вдома і вдарилася об керамічну плитку. Відтак, я втратила свідомість на декілька хвилин.
Зізнаюсь, ті миті не надто добре пам’ятаю.
Наступного ранку, я прокинулася близько 6:00, відчувши сильний головний біль. Утім, «спазмалгон» врятував, і я подумала: «нічого страшного..»
Приїхавши на гостини до друзів, аби пограти «Мафію», я отримала відчуття, ніби я падаю.
Проте, я продовжувала радіти та бути в гуморі.
Наступного дня, я пішла на роботу. Утім, вже тоді я почала розуміти, що мені стає усе дедалі гірше. Ввечері, мене почало «трусити», піднялася раптово температура, крутилася голова. Тому мама мені мерщій почала викликати «швидку».
По приїзду медики виміряли тиск – він був високий. Мене госпіталізували. У лікарні мені зробили ренген, і повідомили щоб ми з мамою чекали лікаря.
Дочекавшись медика, мені повідомили, що мені необхідно лягати у лікарню, оскільки у мене ймовірно, струс мозку. Зізнаюсь, я ніколи не перебувала у стінах лікарні. Відчуття були дивні. Я цілу ніч не могла не спати, оскільки «струс давав про себе знати».
Затім, мене відправили на СКТ.
Лежу на тій спіральній комп’ютерній томографії і в голові майнула думка: «аби не знайшли ніякої пухлини, бо усе відбувається навколо мене досить довго»…
Зайшовши до кабінету лікаря, мене запитали : «а що в тебе зі слухом?»
Відповідаю, що усе гаразд.
– А голова?
– Я вдарилась головою, ймовірно маю струс.
– А що було до того?
Прямолінійно питаю у лікаря: «у мене пухлина?»
Чесно кажучи, він збліднів. І промовив: «біда…так, пухлина. »
Наступне, що мене хвилювало яка пухлина за розміром, і що робити далі..
Фахівець повідомив, що пухлина доброякісна. Утім необхідно вирізати, оскілька вона велика за розміром. У стінах кабінету я трималась до кінця. Навіть не пустила сльозу.
Вийшла та миттєво зателефонувала мамі, подрузі і хлопцю.
Зателефонувавши до мами, я повідомила, що у мене пухлина.
– «Може гематома?», – перепитала мама.
– «ні, пухлина, і це точно».
Коли я почула про діагноз, я почала усім писати, хотілося про це кричати на весь світ, що сталося у мене біда.
Відтак, з вуст лікаря я дізналася про «Феофанію». До слова, цьоріч я планувала відвідати Азію. І промовила я вголос: «Хотіла на Балі, а їду у Феофанію».
«Феофанія» – це назва лікарні, а мені гадалось що, це так звана «Лапландія».
Наступного дня мене виписали з лікарні, і я пішла на МРТ. Відтак, завдяки обстеженню дізналася, що пухлина більша, аніж здавалася на перший погляд під час СКТ.
Таким чином, я почула свій діагноз – невринома слухового нерва.
Звісно, після почутого, я миттєво «поринула» у інтернет. Прочитала усі статті, навіть докторську по цій тематиці. Я вже знаю про пухлину усе.
На мій погляд, коли ти обізнана про діагноз, ти не відчуваєш стан невідомості. Зізнаюсь, я досі не розумію, звідки з’явилася хвороба. Оскільки подібна пухлина утворюється у людей після 30 – ти років, і хворі втрачають слух майже на 95%.
У мене жодних симптомів не було. Проаналізувавши усе своє життя, я провела так звану паралель, і збагнула коли вона могла з’явитися.
Тим паче, коли у мене був головний біль, я думала що це нормально. Я пила «спазмалгон», і мені ставало легше. Вважала, що подібний біль був викликаний через втому, або погодні умови.
Утім, останнім часом у мене була тошнота та стала температура 37.0. Але аналізи крові показували ідеальні показники.
Бувало й таке, що у очах раптово темніло, але лікарі ніколи не назначали мені МРТ. Ще в далекому 2017 році я робила МРТ, проте аналізи були усі в нормі. Дивно, що за такий короткий час пухлина сягає більше 3 сантиментрів і рахують її пухлиною 4 стадії.
Чи маєш ти наразі особливі обмеження у їжі, фізичних навантаженнях, тощо?
У мене жодні обмеження відсутні. Тим паче, я жила з пухлиною чимало часу, не знаючи про це. Відтак, у мене навіть немає жодних обмежень. Я, як усі їла, що усе хотіла, займалася спортом, відвідувала дискотеки. Дотепер я жила, як звичайна людина, і робила усе, як решта.
Наразі я маю обмеження через струс мозку. Мені до операції необхідно його «відлежати». Я ніколи не припускала, що струс мозку – це надто серйозне. Утім, впродовж чотирьох тижнів мені необхідно не напружувати очі, а саме: не читати книги, не «сидіти в телефоні». Крім цього, слухати музику можна тихо, але я її і не слухаю, оскільки з’являється головний біль.
Після перемоги над хворобою, які твої подальші плани?
Звісно, до хвороби у мене було чимало планів. Як зазначала, я хотіла відвідати цьогоріч Азію. Крім цього, мала намір реалізувати курс по відеозйомці на телефон.
Також планувала сходити на батут – це перше, що мені закортіло зробити після новорічних свят. Але сталося, як сталося…
Планувала поїдку до Буковеля, адже ніколи там не була. А весною – здійснити стрибок з парашутом.
Зізнаюсь, я хочу вийти заміж та народити дитину. Мені 23 роки, і я бажаю мати власний сімейний затишок. Я знаю, що усе це матиму.
Наразі головна моя мета – операція і успішна реабілітація. Зрештою, повернутися до повсякденного життя.
Які поради ти хотіла б надати жінкам зі свого досвіду щодо профілактики?
Зазначу, що чимало людей писали мені, розпитуючи про симптоми, які у мене переважали. І у моїх симптомах вони шукали себе. Утім, не варто перейматися цими речами і «власноруч ставити діагнози». Раджу, аби кожен раз в рік виділяв на себе можливість і кошти аби здійснити повноцінне обстеження.
Нині в Україні медицина займає провідне місце, є на вищому рівні. Ми маємо велику можливість зробити діагностику усіх органів, і найкраще це зробити зараз, аніж дотягнути час коли стане погано. Вважаю, що краще дізнатися на ранніх стадіях про хворобу, чим бути на “межі”.
Звісно, необхідно не нервуватися, а думати лише про позитив. Думати про те, що у тебе є, а не думати про те – чого в тебе немає.
На мій погляд, якщо в тебе чогось немає, значить воно тобі не треба. А якщо палко треба – ти це досягнеш.
Усе що є – необхідно цінувати, а особливо – здоров’я.
Що допомагає тобі відпочити і наповнитися енергією?
Вочевидь, подорожі. Коли я є виснажена – намагаюсь їхати на відпочинок: дача, ліс, озеро, тощо. Після подібного релаксу, я наповнююся новими думками та ідеями. Я ніби «палаю», аби щось реалізувати. Люблю також відвідувати музеї, фільми формату 5D, стрибати на батуті.
Є чимало речей на світі, які ти ще ніколи не робив, і коли ти щось здійснюєш вперше – ти палаєш, ти надихаєшся.
Крім цього надаю перевагу аудіокнигам. На це хобі підштовхнула мене саме лікарня. Якщо книга подобається – я можу прочитати її на одному диханні.
Якщо у мене виникає стрес – я беру у руки книгу і починаю миттєво читати. Таким чином, я забуваю про усе.
Перебуваючи у лікарні, я почала слухати аудіокнигу, яка має назву «Кохання живе три роки». Подекуди, я під неї засинала. Зрештою, я дослухала її до 25 розділу, і мене переповнюють шалені враження.
Що побажаєш волинянам?
Я бажаю усім здоров’я. Влучно згадати усім прислів’я: «Здоров’я за гроші не купиш». Адже здоров’я – найголовніша цінність.
Менше нервуйтеся, не переймайтеся за роботу, речі чи за ідеальні фото у Instagram і думайте про себе!
