У загальному валі зерна пшениці, вже експортованого з України поточного маркетингового року, питома вага продовольчого перевищила 90%. Здається, що експортери спільно з Мінагрополітики в ролі жертви поклали на вівтар населення України.
Пекарі проти, або Історія одного Меморандуму
Саме цікава позиція Мінагрополітики в частині підтримки торговців зерном примусила керівників спілки «Борошномели України», Всеукраїнської асоціації пекарів (ВАП) та об’єднання «Укрхлібпром» відкликати свої підписи під Меморандумом про взаєморозуміння учасників ринку зерна на 2021/2022 маркетинговий рік.
Що ж, власне, сталося? Що колотнечу спричинило?
Нагадаємо: 5 липня 2021 року учасники зернового ринку підписали Меморандум про взаєморозуміння на 2021/2022 маркетинговий рік (МР), домовившись, що доповнення до Меморандуму, в якому буде зазначено граничні обсяги експорту окремих культур, підпишуть пізніше, коли стануть відомі точні цифри врожаю.
«Ми (переробники) йдемо на підписання Меморандуму, виходячи з потреб внутрішнього ринку. Останні чотири сезони пропонуємо, перш ніж підписувати доповнення до Меморандуму, проаналізувати й визначити якість зібраного зерна», — нагадує голова спілки «Борошномели України» Родіон Рибчинський.
Проблема в тому, що, починаючи з 2015 року, коли відбулася дерегуляція ринку, держава не має інформації про те, якої якості зерно збирають фермери. Хоча борошномели у своїх неодноразових зверненнях заявляли про необхідність впровадження кількісного і якісного обліку зерна, віз і нині там.
Мінагро відмахується від переробників, як від набридливих мух. А дані про якість урожаю доводиться збирати крупинками: опитувати виробників, переробники звертаються до консалтингових компаній, до сюрвеєрів.
«Ще в період жнив стали отримувати дані, що якість пшениці нинішнього року дуже низька. Мозаїчно розкидана по Україні. В окремих регіонах пшениці 2 класу взагалі немає», — підтверджує Р.Рибчинський.
Результат справді виявився невтішним. За оцінками сюрвеєрських компаній, лише 42% зібраного врожаю пшениці можна оцінювати як продовольчий, решта 58% — фуражний.
При цьому аграрії України, за даними Держстату, зібрали 32,5 млн т пшениці. І дуже важливо (!) розуміти, що це бункерна, а не товарна вага. Після очищення, доробки та інших операцій загальна вага пшениці, оціночно, становить 30–31 млн т. Нескладна арифметика, і виходить, що, незважаючи на гігантський урожай, зібрано лише близько 12,6–13,0 млн т продовольчого зерна пшениці.
За словами генерального директора об’єднання «Укрхлібпром» Олександра Васильченка, пекарі, зважаючи на підвищений попит на продовольчу пшеницю та низьку якість цьогорічного врожаю, запропонували Мінагрополітики й іншим учасникам ринку дуже виважено підійти до питання вивезення продовольчої пшениці. Однак Мінагрополітики, за його спостереженнями, чомусь чує виключно трейдерів, погоджуючись на всі їхні пропозиції.
Причому як граничний обсяг експорту пшениці сторони — підписанти Меморандуму з самого початку обговорювали цифру 24,4 млн т, у тому числі продовольчої — 14,8 млн т.
Борошномели та пекарі, розуміючи, що якісної пшениці у 2021/2022 МР дуже мало, виступили з ініціативою переглянути можливі обсяги експорту пшениці у бік зниження частки продовольчого зерна. Як компроміс озвучили такі пропорції: 45% — продовольча і 55% — фураж. На жаль, ініціативу не підтримали.
А 19 жовтня 2021 року трейдери й Мінагрополітики підписали доповнення до Меморандуму про взаєморозуміння на 2021/2022 маркетинговий рік. У документі визначено граничний обсяг експорту пшениці на поточний сезон уже у 25,3 млн т. Причому без поділу зерна на продовольче та фуражне. Тобто вивозьте, трейдери дорогі, що самі захочете.
Ось на що перетворився Меморандум, що зародився 10 років тому саме як реальний механізм забезпечення продовольчої безпеки країни: після гігантського врожаю в Україні залишиться, у кращому разі, 5,7 млн т пшениці (див. табл.2) невизначеної якості. Але ж для того, щоб наситити жителів та гостей України, необхідно хоча б 6 млн т якісного зерна, якщо ми, звісно, хочемо споживати не тільки хліб.
«Вікно в Європу»
Станом на 20 жовтня, зернові компанії продали на зовнішні ринки трохи більше 11 млн т пшениці. З них 90% припадає саме на продовольчу.
Причому самі ж трейдери відзначають велику пропозицію на внутрішньому ринку фуражу і недостатню кількість висококласної пшениці. Розрив у цінах між продовольчою та фуражем часто перевищує 15 дол./т.
Зрозуміти експортерів можна. Їхнє завдання — виконувати контракти й заробляти. Втомившись від постійних «сюрпризів» місцевих чиновників, які розчерком пера могли взагалі закрити кордон, представники зерноторгівельних компаній придумали таке собі «вікно в Європу».
Вони змогли відвернути увагу від своєї маржі та премій наприкінці сезону, повернувши ситуацію таким чином, що йдеться не мало не багато — про репутацію країни. «Якщо не будемо експортувати ми, знайдеться хтось інший. Нас можуть виштовхнути з ринку, й Україна опиниться на задвірках не тільки в будівництві літаків або ракет, а й у сільському господарстві», — стверджує президент УЗА Микола Горбачов.
Замість дискусії хотілося б привернути увагу трейдерів і Мінагрополітики до аграрної політики недружньої нам РФ, яка багато років витратила на те, щоб привчити світ до своєї продовольчої пшениці. Зате тепер, коли світові покупці «міцно сидять на голці», РФ як держава спільно з трейдерами заробляє на експорті, застосовуючи вивізні мита на пшеницю.
У нас же за 10 років підписання Меморандуму про взаєморозуміння, який обмежував обсяги експорту пшениці для забезпечення продовольчої безпеки країни, трейдери, схоже, зуміли переконати владу, що головне — це не нагодувати жителів своєї країни, а просто продати й відрапортувати про ще одну рекордну цифру.
І ось вам попередній результат такої «державної» політики: пшеничка оперативно вантажиться на судна й вирушає в різні частини світу. А українські пекарі та виробники борошна не уявляють, де братимуть сировину для випічки хліба. «Ще 1,5 млн т… і в нас закінчиться продовольча пшениця», — стверджує голова спілки «Борошномели України» Родіон Рибчинський.
Нюанси хлібовипікання
Щоб виготовити борошно для випікання хліба, необхідна пшениця 1–2 класів. Адже через постійні зміни ДСТУ пшениця 3 класу, за окремими параметрами, для цього вже не підходить. За роки незалежності України стандарт на пшеницю змінювали шість разів, і щоразу у бік погіршення якісних характеристик.
«Клейковина у 2-му класі — 23%, у 3-му — 18%. З самої пшениці 3-го класу не можна виготовити борошно із хлібопекарськими якостями», — вважає генеральний директор «Укрхлібпрому» Олександр Васильченко.
Потреба ж пекарів у продовольчій пшениці оцінюється в 3,5 млн т/рік. З огляду на ситуацію, що склалася, борошномели й пекарі мають намір шукати правду в коридорах Кабміну або на Банковій.
«Із чого пекти хліб і гарантувати продовольчу безпеку? Звертаємося до влади. Треба ще раз проаналізувати зібраний урожай і чітко визначити кількість продовольчого та фуражного зерна. Потрібно внести корективи у граничні цифри експорту пшениці. Обов’язково встановити можливі обсяги вивезення пшениці 2-го класу», — каже О.Васильченко. І додає, що не завадило б відновити державний інтервенційний фонд та купити туди 500 тис. т пшениці 2-го класу.
На думку пекарів, безконтрольне вивезення пшениці ще більше загострить ситуацію в галузі й негативно позначиться на якості продукції, провокуючи дальше зростання цін на хліб. «Перспектива відсутності продовольчої пшениці або її дефіцит призведе до погіршення якості борошна й відповідно позначиться на якості хлібобулочних виробів, — вважає Олександр Васильченко. — Використовувати для випікання хліба борошно з пшениці 3-го класу неможливо, бо тісто буде просто розтікатися. Не хочу згущувати барви, їли і блокадний хліб, але ж ми цивілізована країна, яка зібрала рекордний урожай. Наразі хлібопекарські підприємства виробляють подові сорти хліба. Щоб забезпечити населення хлібом із борошна нижчої якості, треба переходити на формовий хліб, який виготовляли в 70-х роках минулого століття. Навіть технологічно це неможливо».
Ще момент: пекарі не хочуть бути заручниками ситуації, що склалася. «Споживачі платитимуть більші гроші, отримуючи натомість продукцію нижчої якості. Споживач не буде в захваті, а претензії полетять нам — пекарям, а не тим, хто не вміє складати баланси ринку зернових із урахуванням потреб населення», — каже гендиректор «Укрхлібпрому».
«Страшні» цифри
Доки експортери—пекарі—борошномели воюють за пшеницю, цінники на полицях магазинів знову змінилися. Зокрема, у вересні ціни на основні види хліба додали по 40, 50, а то й більше копійок за кілограм.
І навіть нинішні ціни, на жаль, не межа. Вони зростатимуть і надалі, незважаючи на рекордний урожай пшениці. Основних причин три: подорожчання зерна (ціна на пшеницю зросла з 6,05–6,6 тис. грн/т до 7,7–8,5 тис. грн/т) і борошна, різке подорожчання енергоносіїв (газу), підвищення зарплат із 1 грудня. «Не хотілося б озвучувати «страшні» цифри, але зростання цін, щонайменше, на 10–25% уникнути навряд чи вдасться, — вважає президент ВАП Юрій Дученко. — Віддаємо пшеницю на відкуп трейдерам, що призведе до подорожчання кінцевого продукту: хліба, макаронів, тістечок… Ми залишимося з фуражною пшеницею».
«Не секрет, що багато країн у період пандемії почали створювати стратегічні запаси пшениці. Чому цього не робить Україна, зважаючи на гіркий досвід 2003 року, коли вивезли критичні обсяги пшениці, а наступний рік був неврожайним? — ставить риторичне запитання гендиректор об’єднання «Укрхлібпром» О.Васильченко. — Невже держава, котра декларує, що годує майже 10% населення планети, не здатна забезпечити якісний хліб на полицях магазинів для своїх громадян? Адже йдеться про продовольчу безпеку країни».
