24 липня 2007 року керівники поліції та прокуратури Дніпропетровської області повідомили про арешт трьох 19-річних осіб, які скоїли за для розваги звірячі убивства.
Дніпропетровські маніяки, таку назва отримали серійні вбивці з міста Дніпра – Віктор Саєнко та Ігор Супрунюк. Їх визнали винними у вбивстві 21 людини і засудили до довічного ув’язнення. Третій співучасник злочину – Олександр Ганжа отримав 9 років позбавлення волі. Резонансні вбивства у Дніпропетровську у квітні-липні 2007 року отримали неабиякий розголос в українській та іноземній пресі, зокрема з огляду на нетиповість вбивць, надзвичайну жорстокість та відсутність видимих причин для злочинів.
Усі троє вчилися разом, до 9-го класу, в 96-й школі Дніпропетровська, і знали один одного поза школою. Із звинувачених Ігор Супрунюк, лідер групи, мав до цього проблеми з законом: у 8-му класі його звинуватили у жорстокому побитті школярів, вандалізмі, битті вікон у поїздах, а також у крадіжці велосипеда. Місцеві журналісти вказують на втручання впливових батьків Супрунюка як причину, через що кримінальної справи проти нього порушено не було. Мати Супрунюка – високопосадова співробітниця райдержадміністрації, а батько був особистим пілотом президента Леоніда Кучми.
Віктор Саєнко та Олександр Ганжа знаходились під впливом Супрунюка, але добровільно брали участь спочатку у численних вбивствах та катуванні тварин, а потім у вбивствах людей, крадіжках їхнього майна і відеозйомці злочинів.
Тортури та вбивства котів і собак тривали протягом півтора року, які майбутні вбивці ретельно знімали на відео. Наступне жорстоке побиття 15-річного школяра зійшло Саєнкові з рук, оскільки під тиском його батьків кримінальну справу, попри наполягання батьків потерпілого, знову не було порушено.
Згодом злочинці почали нападати на людей. Перше вбивство скоїли 25 червня 2007 року. Вони вбили Катерину Ільченко та Романа Татаревича. Усі вбивства злочинців відбувалися за однаковим сценарієм: напад скоювався зненацька, без жодних причин, під час якого жертві розбивали голову молотком або іншим важким та гострим предметом, частіше арматурою.
Наступні жертви маніяків дуже різнилися між собою, як віком, так і соціальним статусом. Жодної причини вибору жертви не існувало: злочинці виїздили на вбивство машиною Супрунюка та на краденому моторолері й нападали зненацька на різних людей, які траплялися їм на дорозі. Гроші та майно теж не були причиною вбивств, оскільки у деяких жертв вони залишали навіть коштовності і вбивали лише заради задоволення. Іноді протягом доби вбивали по кілька людей різного віку і статі. Усі злочини ретельно знімалися на відео.
Із збільшенням кількості жертв Дніпропетровськом поповзли чутки про хвилю вбивств. Міліція не визнавала ці вбивства результатом діяльності серійних вбивць, оскільки дані жертв дуже різнилися між собою. Коли чутки про вбивства дійшли до Києва, до Дніпропетровська відрядили комісію МВС, яка очолила пошукову групу. Незабаром знайшли свідків: одному з хлопців, якого злочинці відібрали велосипед, вдалося врятуватися. Також знайшовся свідок, який бачив спробу маніяків втопити в озері крадений моторолер і подзвонив у міліцію.
Однак, безпосередній вихід на злочинців відбувся при їх спробі продати мобільний телефон однієї з жертв. При активації телефона у ломбарді сигнал перехопили міліцейські, і Саєнка з Супрунюком затримали біля каси магазину. Третій співучасник злочину – Ганжа зробив спробу позбутися крадених телефонів, але його теж спіймали.
Одразу по затриманні була проведена судово-психіатрична експертиза, яка визнала всіх трьох хлопців осудними і такими, що усвідомлювали свої вчинки. Спочатку усі затримані зізналися у скоєнні злочинів, однак після пред’явлення остаточного звинувачення Супрунюк відмовився від зізнання і почав стверджувати, що зізнання вибили з нього силою.
Двоє інших зізналися у деяких злочинах і визнавали свою участь лише частково. Попри це, слідство мало достатньо матеріалів і відеозйомки самих злочинців, аби після 9 місяців слідства добитися обвинувального вироку.
За вироком суду 10 лютого 2009 року Супрунюка і Саєнко засудили до довічного ув’язнення, Олександр Ганжа – єдиний, хто повністю визнавав свою провину, отримав 9 років. Батьки хлопців оскаржували рішення суду спочатку у Дніпропетровському апеляційному суді, а пізніше і у Верховному суді України. Однак 24 листопада 2009 року Верховний суд підтримав рішення судів нижчої інстанції про довічне ув’язнення Супрунюка і Саєнка.
