Галузь житлово-комунального господарства залишається найбільшим забруднювачем води у Волинській області. Через забруднення річок недостатньо очищеними стоками відповідальних чиновників та підприємства регулярно штрафують екологи. Окремі водоканали роблять зусилля, щоб частково вирішити проблему, проте очисні споруди на більшості із них суттєво зношені, а подекуди, навіть у містах, і взагалі відсутні.
Культура використання каналізації і ставлення до річок загалом теж бажає кращого, адже часто волиняни ллють у каналізацію та водойми речовини, на знешкодження яких навіть справні очисні споруди не розраховані.
Чому виникла така проблема і які можуть бути рішення на глобальному рівні та в побуті кожної людини, розбирався Центр журналістських розслідувань «Сила правди».
Топ «зливачів» у річки Волині
Згідно із екологічним паспортом Волинської області за 2019 рік у річки, меліоративні канали та поля фільтрації офіційно зливали стічні води 16 «потенційно небезпечних» підприємств. 13 із них — так звані «водоканали», тобто комунальні підприємства, які обслуговують каналізаційні мережі, в тому числі стоки від домогосподарств. Ще до цієї категорії віднесли цукрові заводи біля Луцька та Іванич, а також Кульчинський силікатний завод.
Загалом станом на червень 2021 року у Волинській області більше 400 підприємств мають чинний дозвіл на спеціальне водокористування. Такі дозволи видані сектором Держводагентства у Волинській області. У кожному із них зокрема вказано, куди це підприємство має скидати використану воду. Зокрема, у водойми мають право зливати свої стоки 24 підприємства. Ще 20 підприємств мають право виливати стоки на поля фільтрації. Існує також проблема із нелегальними зливами, кількість яких порахувати важко.
За офіційними даними, житлово-комунальне господарство було відповідальне за 21 із 29 мільйонів метрів кубічних стічних вод за підсумками 2019 року. Переважання ЖКГ в об’ємі стоків доволі логічне, адже мало виробничих підприємств можуть споживати і скидати стільки ж води, як цілі каналізаційні системи міст чи навіть селищ міського типу. Загалом по Україні із ними можуть конкурувати лише індустріальні гіганти південного сходу країни.
Проте міські комунальні господарства мають традиційні проблеми — застарілість, зношеність і недостатнє фінансування. В результаті подекуди каналізаційні стоки не очищають впринципі, що призводить до серйозної шкоди як для якості води, мешканців річок, так і людей, які ці річки хочуть використовувати. А інколи призводить і до неприємних запахів, які поширюються в районі розташування очисних споруд, як це вже кілька років відбувається у Луцьку.
За останні п’ять років Державна екологічна інспекція у Волинській області виявила 12 випадків перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин у скидах різних підприємств. Це означає, що у воді «із труби», з якої стоки виливали у водойми, була зависока концентрація різних сполук.
Наприклад, часто у таких звітах зустрічаються абревіатури БСК5 та ХСК — біохімічне і хімічне споживання кисню. Коли ці показники не в нормі, у воді забагато органічних речовин і замало кисню. Також через злив нітратів, фосфатів та інших речовин вода може «цвісти», тобто в ній масово розмножуються водорості, які також споживають кисень. В результаті цього всього у водоймі чи її частині залишається критично мало кисню для риби та інших організмів. Зокрема масовий мор риби фіксували у річці Стир в районі села Липляни у 2020 році. В результаті перевірки виявили перевищення ГДК у водах, які скидав у річку «Луцькводоканал».
Застаріла радянська спадщина очисних споруд
Як визнають у державній Стратегії розвитку регіонів на 2021-2027 роки «ступінь зношеності мереж у сфері водопостачання, каналізації та поводження з відходами становить 60,5 відсотка». На Волині бувають значно екстремальніші випадки.
Один із останніх «водоканалів», де виявили порушення — Ківерцівське КП «Ківерціводоканал». Воно і не дивно, адже, за словами директора підприємства Олега Крата, «очисних споруд як таких немає». За його словами, очисні споруди у Ківерцях закладали ще до Другої світової війни. З того часу вони повністю застаріли.
Щоб вирішити проблему, тут вже розробляють проєктно-кошторисну документацію на реконструкцію очисних споруд. Цю реконструкцію Олег Крат попередньо оцінює у 15 мільйонів гривень — дуже значні кошти для такої громади. Тому для втілення проєкту вони будуть сподіватися на співфінансування із обласного бюджету чи інші джерела.
Трохи краща ситуація на найбільшому «водоканалі» області — Луцькому. Щоправда і тут визнають проблему, але в іншому контексті — контексті неприємного запаху.
«Разом з тим, не можемо відкидати, що наші очисні споруди є одним із джерел неприємного запаху. Вони збудовані у 1973 році і за цей час жодних капітальних чи серйозних поточних ремонтів там не проводилось», – відзначив у червні 2021 року міський голова Ігор Поліщук.
Існує проблема із каналізаційними мережами. Як визнають на самому підприємстві, «із загальної кількості каналізаційних мереж, — ветхі та аварійні становлять 106,6 км (49,0%)».
Проте Луцькій громаді вдалося залучити кошти на реконструкцію очисних споруд від Європейського інвестиційного банку (385 мільйонів гривень). За ці кошти планують вдосконалити системи видалення твердих відходів, знезараження, видалення мулу. В рамках проєкту хочуть замінити мулові карти під відкритим небом на обробку стоків в закритому приміщенні, що, сподіваються на підприємстві, прибере частину неприємного запаху. Також в рамках співпраці із НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація) оновлюють каналізаційно-насосні станції за 40 мільйонів гривень і власними силами вивозять мул, накопичений за попередні роки.
Щоправда, такі активності на «Луцькводоканалі» розпочали відносно недавно, а до того, наприклад, проблеми із вивезенням мулу були десятиліттями.
«Найголовніша проблема на сьогодні — це залишки мулу, який накопичився за весь період експлуатації. Це великі об’єми. Останні десять років масштабне вивезення мулу було під питанням. Вивозилось 8-10 тисяч кубічних метрів при потребі 40-50 тисяч. Усі мулові карти було перевантажено. В минулому році ми вивезли майже 60 тисяч тонн. Це фактично дворічний резерв. В цьому році плануємо вивезти близько 100 тисяч тонн. Ми відпрацювали ланцюжок, щоб мул можна було утилізовувати правильним шляхом. Вивозимо його з мулових карт, щоб їх звільнити і далі приймати стоки. Далі мул віддаємо як добриво, щоб покращити урожайність», — відзначив директор «Луцькводоканалу» Віктор Гуменюк.
Проте проблеми виникають не тільки через зношеність очисних споруд, але і через їх розташування. У нашому випадку потужності у Липлянах знаходяться надто близько як до Луцька, так і до найближчих будинків у самому селі.
«Більшість очисних споруд в Україні збудована в радянський період, і рано чи пізно із цією проблемою зіштовхнуться інші міста. Питання в тому, наскільки вони будуть це відчувати. Бо якби наші очисні були за 5 кілометрів від міста, то ми б не відчували так цей запах», — визнав міський голова Ігор Поліщук в контексті проблеми неприємного запаху.
Фактично ж джерело смороду за 1,5 кілометри від багатоповерхівок на вулиці Яровиця у Луцьку. А до найближчих будинків на вулиці Санаторна у Липлянах — менше 150 метрів.
«Коли вітер дує у наш бік і змінюється атмосферний тиск, тут взагалі дихати неможливо. Також є проблеми, коли вони дістають той мул і звалюють прямо на березі ставків», — відзначає мешканець Липлян Василь Пахолок.
На забруднення ж води впливає не тільки те, скільки відходів виливають у водойми, але і розмір та специфіка цієї водойми. Наприклад Стир — відносно велика річка, тому вона має багато природних джерел води, які «розбавляють» забруднені стоки з каналізаційних мереж міст Луцька, Вараша та менших сіл і селищ. Натомість для маленьких річок, струмків чи меліоративних каналів скиди навіть невеликого «водоканалу» чи іншого підприємства можуть бути критичними. Наприклад, за даними одного із досліджень 2019 року, як «дуже поганий» визнали стан відносно невеликих річок Чорногузка та Липа на півдні Волині.
Каналізація — (не) смітник
«Каналізація — не смітник!», — із таким гаслом кілька разів зверталося КП «Луцькводоканал» до споживачів. Правила користування каналізацією навіть друкували на звороті платіжок, які надіслали мешканцям. Тоді недобросовісних користувачів лякали тим, що порушення «може стати причиною аварійного затоплення квартир у будинку». Проте справа не тільки у цьому. Навіть більшою може бути проблема того, що очисні споруди в нинішньому стані не здатні справитися із сміттям та «хімією», яку люди реально виливають у труби.
На підприємстві публічно говорять про те, що специфіка забруднення води із радянських часів змінилася. Раніше тут було 80% промислових стоків, бо в місті працювало більше підприємств, які використовували багато води. Нині 80% стоків — від населення. Тому вони «містять шкідливі речовини, на які очисні не були розраховані при їх будівництві». Наприклад, ідеться про фосфати, нітрати та інші сполуки, знешкодження яких викликає труднощі. Фосфати містяться у деяких сучасних пральних порошках та миючих засобах і відповідно становлять проблему для довкілля. Очисні споруди «не встигають» за масовим застосуванням таких засобів в технологічному аспекті.
Тому на «Луцькводоканалі» дають такі поради користувачам:
- завжди відокремлюйте тверді відходи і утилізуйте їх окремо від рідких;
- не викидайте в каналізацію рештки їжі;
- не виливайте жири та олію в унітази, раковини та умивальники. Олії накопичуються на стінках труб, поступово звужуючи їх діаметр;
- викидайте сміття в призначені для цього місця, а не в найближчий дощеприймач;
- при купівлі пральних порошків та миючих засобів, необхідно вибирати продукцію, яка містить мінімальну кількість фосфатів та сульфатів.
Що заборонено зливати в каналізацію:
- Будь-яке тверде сміття. Незалежно від походження, категорично забороняється змивати в унітаз тверді відходи, навіть якщо це дрібні крихти;
- Вологі серветки. Вони зроблені не з паперу, а з пластику, який не розчиняється і закупорює труби, створюючи великі непрохідні скупчення.
- Рис і макарони. Ці продукти розбухають і часто створюють закупорення труб.
- Яєчна шкаралупа. Дрібні шматочки шкаралупи склеюються з іншими, утворюючи кластери великих розмірів, які стають більшими і в кінці неминуче призводять до закупорки.
- Борошно. Призводить до закупорювання труб.
- Ліки. Отруюють воду.
- Волосся. Це головна і найпоширеніша причина засмічення труб у ванній.
- Наліпки з консервів, паперові коробки, ємності для їжі. Вони зроблені з матеріалів, які розчиняються дуже довго.
- Будь-які фарби, розчинники, клеї.
- Засоби контрацепції, жіночі та дитячі засоби гігієни.
- Залишки сигарет. Фільтри сигарет – синтетичні, вони розбухають і, що ще гірше, не розкладаються. Містять різні шкідливі речовини, такі як смоли і нікотин, які легко потрапляють у воду і отруюють її.
Коли каналізації взагалі немає
Ініціативність «Луцькводоканалу» щодо реконструкції — швидше виняток в масштабах Волині та всього басейну річки Прип’ять, куди стікають більшість волинських річок. Справа у тому, що Луцьк — відносно велике та відносно «багате» місто, а тому за бюджетом може дозволити собі залучення кредиту для такого масштабного проєкту. Зокрема для реалізації цього проєкту з Європейським інвестбанком сам «Луцькводоканал» мав підтвердити свою фінансову спроможність.
Водночас, за даними дослідження 2020 року, очисні споруди були відсутні в принципі у таких великих населених пунктах, як Рожище, Любомль і Маневичі. Вцілому більшість населення Волинської області не має доступу до централізованого водовідведення (майже 70% станом на 2018 рік). Це стосується передусім сіл та селищ, проте навіть у другому за розміром місті області — Ковелі до каналізації не під’єднані майже 30% населення.
Зрозуміло, що відходи із септиків інакше впливають на довкілля. Якщо їх утилізують правильно, вода опиняється у водоймах лише опосередковано без прямого потрапляння більшості шкідливих речовин. Проте тут багато важить індивідуальна дисципліна мешканців кожного будинку із септиком чи вигрібною ямою: куди та як вони вивозять ці відходи. Із цим можуть бути проблеми. Наприклад, навіть в обласному центрі Луцьку виявляли випадки, коли відходи виливали у «дощову» каналізацію, а біля Володимира-Волинського розгорнулася ціла епопея через забруднення земель нечистотами від місцевої птахофабрики.
Проблема відсутності каналізації стала дуже предметною на Шацьких озерах. Хоча відходи (як правило) буквально не зливали в озера, нечистоти просочувалися туди опосередковано через грунтові води, канави або зливи недобросовісних громадян. В результаті така ситуація виявилася для курорту навіть гіршою за застарілі очисні споруди, адже навіть погано працюючий «водоканал» легше контролювати і реконструювати, ніж боротися із сотнями або тисячами окремих джерел забруднення води.
Оскільки Шацькі озера мають серйозний потенціал і привертають чимало уваги, сюди вдалося також залучити кошти міжнародних донорів. Роботу розпочали у 2018 році в рамках програми транскордонного співробітництва «Польща – Білорусь – Україна».
«Створення каналізаційної мережі в населених пунктах допоможе покращити якість питної води. Каналізування забезпечить не потрапляння нечистот з вигрібних ям та колекторів приватних садиб в ґрунтові води, якими живляться не лише озера, а й колодязі та криниці. Окрім того, це дасть можливість створити належні санітарні умови навколо рекреаційних зон, покращить санітарно-екологічний стан озер, які розташовані в межах Шацького національного парку, зменшить антропогенне навантаження на озера Світязь та Пісочне», — відзначила директорка Шацького нацпарку Марія Христецька.
Загальний бюджет проєкту становить 6,5 мільйона євро. З них 25 мільйонів гривень (10 %) – співфінансування, яке минулоріч виділило Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Решта — кошти Євросоюзу. Це ще один приклад того, що для повноцінного каналізування і водовідведення таких територій потрібно значно більше коштів, ніж може собі дозволити окрема Шацька громада. Загалом менше 3% сіл і менше 25% смт. області мали централізоване водовідведення станом на 2018 рік.
Що можуть зробити наші читачі
Поки глобальніше рішення проблеми знайти не так просто, «Сила правди» зібрала поради, що можуть зробити наші читачі на персональному рівні:
- Вимагати від керівництва своєї громади та інших органів влади провести реконструкцію або побудувати очисні споруди. Практика Волинської та інших областей показує, що кошти на це мають або громади із великим бюджетом, або ті, які здатні залучити співфінансування, кредит, або кошти донорів. Масштабні проєкти у Луцьку та Шацьких озерах втілюють передусім тому, що ця проблема там турбує багато людей і привертає багато уваги. Варто привертати увагу до проблем забруднення водойм і у вашій громаді.
- Закликати/вимагати від народних депутатів або Кабінету Міністрів посилення регулювання ринку миючих засобів та іншої побутової хімії в аспекті використання шкідливих речовин. Наприклад, існує світова практика повної заборони використання фосфатів у миючих засобах. Це важливо, адже фосфати є основною причиною «цвітіння» води. Наразі в Україні використання лише обмежили.
- Пам’ятати, що коли у вас є каналізація — це таки не смітник. Вище вже наведені поради від «Луцькводоканалу», які стосуються і мешканців інших населених пунктів. В ситуації, коли очисні споруди можуть бути зношені чи не працювати взагалі, шанси, що ваша «хімія» і сміття опиняться у водоймах, зростають.
- Якщо каналізації у вас немає, варто цікавитися, куди вивозять відходи із ваших септиків. Навіть для «водоканалів» правильна і законна утилізація відходів — складна процедура. Тому для менш публічних і менш спроможних підприємств виникає спокуса просто вилити їх подалі від людського ока. Проте такі дії незаконні і вкрай шкідливі для довкілля.
Матеріал виготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
