Кількість хворих на COVID-19 в Україні та світі все збільшується. Ситуація в лікарнях не проста.
Про своє лікування і боротьбу з коронавірусом на сторінці у фейсбуці написав В’ячеслав Семененко.
За його В’ячеслав, все почалося 3 тижні тому. Спочатку з’явилося нездужання, згодом – температура. До 37,8 чоловік температуру не збивав, та коли зросла до 38 і вище, почав турбуватися. Жарознижувальні засоби допомогли лише раз, але ІФА-тест виявився негативним. Сімейний лікар порадила зробити ПЛР і призначила лікування як при пневмонії.
Сил, щоб піти здати ПЛР-тест, у чоловіка майже не було. Довелося їхати на таксі. Повернувшись додому, він почав відкашлювати кров’яні згустки, а температура тіла знижувалася лише на годину.
«Лише наступного дня, коли написав сімейному лікарю та описав стан, вона почала шукати місце в лікарнях. Ближче до вечора погодилися прийняти у лікарні швидкої допомоги на Топольній. Їхати туди знову довелося на таксі», – зазначає В’ячеслав.
Після огляду чоловіка в лікарню таки поклали, а саме у відділення терапії на 5-му поверсі.
Відділення, за його словами, на ремонті. Коли у палатах замінювали вікна, хворих вивозили. Кисень є, але не для всіх. На 5 ліжок – 4 крани з киснем. Час до часу подихати киснем до них навіть привозили з інших палат.
Не вистачає у палатах також постільної білизни, а ось тарганів – чимало.
Санітарки працюють без відпочинку – на 160 пацієнтів їх лише четверо, тому їх інколи доводилося чекати по кілька годин. Приблизно така ж ситуація з медсестрами.
Складно також з лікарями. Але саме їм, за словами чоловіка, від лікування яких залежать наші життя, на центральних вулицях міст потрібно поставити пам’ятник після цієї пандемії – за їх подвиг. А враховуючи, що у кожного, хто рятує людські життя, є своя сім’я, своє життя і свої проблеми, ця боротьба реально стає подвигом.
Щодня на лікування В’ячеслав Семененко у середньому витрачав 1100-1300 гривень. Та були випадки серед пацієнтів, яким доводилося колоти уколи за 38 тис. грн і вони не допомагали.
Що стосується харчування, то все як у лікарні – каші, супи, пюре, салат з буряка. Солодощі тут категорично заборонені.
Щодня тут хтось помирав. У лікарні В’ячеслав Семененко був більше 10 днів. Його єдиного виписали з тих, хто був у палаті при поступленні. Всі решта – померли.
«5:1 на користь цієї мерзоти – Ковід-19… Двоє молодших за мене потрапили в реанімацію. Маю надію, з ними все добре. Але в палаті знову п’ятеро. Двоє тяжких, двоє потроху тягнуть, а мене виписують», – додає В’ячеслав.
У день виписки В’ячеслава Семененка не стало ще одного пацієнта. Ще ввечері в нього була сатурація 91, а вже зранку – повністю зупинилося дихання.
“О 15:00, я, під руку з коханою жінкою з дружиною, вже йшов до таксі …. Радість, від факту одужання, перекривалася болем від усвідомлення горя і біди, яку приносить цей вірус багатьом і багатьом людям …. Зав .віділення на прощання розповіла, що їм додають ще 300 місць і потрібні волонтери, медсестри, санітари …. ті, яких уже катастрофічно не вистачає … Як же так ???? ……
Я радий, що Це закінчилося … що поруч була кохана родина … що на зв’язку були люди небайдужі і співчутливі … що “не залишили мене наодинці з бідою, а допомагали, дзвонили і підтримували …. що у мене кращий в світі Кум і вся його дружна сім’я – кращі в світі … що люди з якими мене життя звела, за останні кілька років (офіціанти, бармени, завгосп) з багатьох ресторанів – це люди з Великої літери … що у моєї сім’ї кращий сімейний лікар … що моїм лікуючим лікарем була саме п. Наталя … Фуф ….
Далі знову улюблена робота, улюблена сім’я і життя.” – зазначає В’ячеслав.
