На полях війни загинули мільйони людей, серед них жінки, чоловіки, і діти. Вони могли б жити, любити, навчати, але вони віддали своє життя за рідну Батьківщину – Україну.
Війна – це страшно, це лихо для кожної сім’ї, для кожної людини. Врятуватися від війни неможливо, особливо тоді, коли ти ще зовсім дитина. Але лучанин Олександр Миколайович Ніколаєв – вижив. Їх було 73, серед них був і пан Олександр, 72- х людей було розстріляно….
До слова, розстріляли безжалісні німці і тата Олександра Миколайовича – Миколу. Зі слів пана Олександра, коли розгромили батальйон батька, той подався партизанити у хвойні ліси біля Шепетівки, що на Хмельниччині , а саме 15 кілометрів від села Коса Рішнівка, де мешкала в маленькій хатині уся родина: мама Люба і ще дві її сестри – Олександра та Надія. Матір тяжко з ранку до півночі працювала на залізниці в місті Шепетівка, отож повідомляла партизанам про будь -які зміни, передавала харчі. Як стало відомо, батька Олександра теж потім заарештували.
Вочевидь, хтось із місцевих розповів про це німцям, і у вересні 1943 року Любу, її сина Сашка та сестру Олександру арештували саме в Косій Рішнівці й відправили згодом у гестапо….
Аби добути бодай будь-яку цінну інформацію, вороги знущалися з них.. 1943 року Любу, Олександру та малого Сашка і ще 70 людей повели на розстріл. Важко уявити, що коїлося в ті хвилини в серці кожного хто перебував там, які муки та страждання пережили, знаючи, що їхнє життя ось-ось закінчиться…
Отож, 25-річна Люба найбільше хвилювалася за свою рідну кровинку – дворічного сина.
І ось, момент смерті настав. До ями поліцаї скидали тіла загиблих і раптом десь почулося дитяче злякане «Ма-мо». Боже диво чи необачливість, але дворічне дитя лежало живе та неушкоджене під грудьми, прикрите власної матір’ю. Одні мали намір вбити хлопча, інші – зробити з ним щось жахливе, а Матвєєв, який був на той час тісно пов’язаний з підпіллям, сказав: «Навіщо втрачати нам сало і горілку, якщо люди в селі віддадуть в обмін на це малого?»
Прийшла забирати малого Сашка третя сестра Люби – Надія Білокур. Проте, вона назвалась задля безпеки іншим іменем. Згодом, вони рушили до Косої Рішнівки і по дорозі зупинилися в селі Серединці аби місцевий лікар Петро Яцюк оглянув дитя. Хлопча було дуже хворе, не знали навіть чи доживе, поки дістануться додому. Він нічого не їв, була висока температура. Згодом, розлючені гестапівці довідавшись, що Сашко живий, влаштували погоню. Сліди привели до фельдшера. За надання допомоги хлопцю лікаря було ростріляно.
До слова, до десяти років Олександру Ніколаєву снився страшний сон про пережиті реалії. Незважаючи на трагічний досвід все ж він вирішив стати офіцером. Згодом зустрів кохану Віру, у парі з якої він живе 51 рік. Також має люблячого сина та улюблених онуків. І досі пан Олександр згадує свою матір, яка подарувала і зберегла йому життя власною ціною.
