Важливо Волинь Інтерв’ю Новини

«Я за крісло ніколи не тримався, і триматися не буду, але впевнено намагатимуся крокувати туди, куди я вирішив йти» – Олександр Дудар

Нещодавно у Волинській обласній лікарні відбулися помітні зміни – заклад  набув нового керманича.  Ним став усім відомий медичний директор з питань хірургії, судинний лікар – Олександр Дудар . Як відомо,він займав посаду заступник головного лікаря з хірургічної допомоги.  Олександр Дудар поділився з журналістами  «Волиньinfa»  про нові здобутки лікарні та свої найсильніші сторони.

Як  змінилася Ваша політика щодо внутрішньої роботи у лікарні?
Загалом, внутрішня політика нашого закладу  є питанням досить складним, непростим і навіть філософським.  Але поведінка та діяльність лікарні однозначно змінилися. На мою думку, внутрішнє питання щодо цього, змінюють певні виклики, до яких ти не був готовий раніше.  Вважаю, що відіграє роль зміна часу, навіть не посада, чи інші речі, які  слугують внутрішнім політичним явищам.

Які реформи вже було здійснено під час Вашого керівництва?
Найголовніше для мене – перебудова свідомості колективу.   Так склалося, що протягом  багатьох років,  медицина була «кинута» на самоутримання, рівень фінансування був такий, що змушував  керівників подібних закладів  постійно втілювати в життя численні інноваторські рішення в плані поповнення бюджету закладу,  водночас зарплати лікарів були на жаль мізерні.
До слова, основне, що я втілюю зараз,  це нав’язую колективу думку про те, що ми є команда.  В умовах  конкуренції ринку, обласна клінічна лікарня має бути сильним гравцем щодо надання якісних медичних послуг.  Для того, щоб це було реалізовано,  необхідно щоб кожне відділення, структурна одиниця, медична сестри,  лікарі, завідувачі,  відчували, що  вони є членами команди, і  мета у нас єдина – зробити цей заклад  максимально рентабельним, а саме: доступність для пацієнтів,  та привітність до відвідувачів. Ми орієнтуємося завжди на споживача наших послуг.
Як правило, медичний сервіс є найскладнішим у світі, тому що він є найдорожчий та найціннішим, скарбом якого є для кожного саме здоров’я.
Ми стараємося переформувати  ряд відділень, омолодити  колективи,  проводити соцопитування у вигляді анкетування для пацієнтів, для того щоб вивчити слабкі місця персоналу та лікарні в цілому.  Окрім того, ми  намагаємось зменшити черги до кабінетів. Також ми проводимо певні ротації між відділеннями, для логічного розміщення, аби хворі, які мають оперативне втручання в операційні зали не їздили за допомогою каталок  в ліфтах . Ми не зупиняємось над тим, чим мріємо. Ми  бажаємо мати певне обладнання, моніторимо  ринки, вишукуючи можливість як це придбати. Ми стукаємо в різні двері, як до влади, так і до спонсорів. Якщо ти  хоча б на день зупинився і не розвиваєшся – ти будеш у програші. Отож, ми вивчаємо, робимо, стараємося!

Ви боїтеся критики?
Я критику не боюся, оскільки вважаю, що навіть негативна оцінка – теж оцінка. Вона спонукає тебе, стимулює. Таким чином, ти задумуєшся, в певній мірі реагуєш. Кожна людина сприймає критику по-різному. Одні в «штики»,  інші не звертають на це увагу.  Звісно, критика це непросто, але за останній час я стільки звик до цього, що десь там в глибині боюся. Негативна оцінка не додає крила.
На сьогодні, є ряд моментів, за які тебе критикують, не вивчивши глибоко питання, в якому «варишся» роками. Якщо критика професійна – це зовсім інша мова.  Попри усе,  людей, яким приносить задоволення критикувати без причини, я старюся ігнорувати, хоча в душі слід залишається….

Як Ви вважаєте, чому саме Ви а не Сергій Пісачук?
На сьогодні, я є виконувачем обов’язків головного лікаря. Усі питання щодо призначення  і підписання  угод з керівником ще попереду. Додаю, для того щоб спробувати себе на цій посаді пройшов шлях від лікаря – інтерна цієї лікарні, згодом лікаря-судинного хірурга, завідувача  обласної консультативної поліклініки і 13,5 років я був заступником головного лікаря.
Як відомо, зараз я є директором.  Поміж тим, я  «варився» у цій системі, багато,  що намагався втілити та реалізувати. Я був присутній під час повного переформатування лікарні . За цей проміжок часу встановили усе сучасне обладнання саме ми, завдяки усілякими  можливостями. Під час  цього процесу, я проходив неодноразово курси навчання, оскільки бути судинним хірургом це одна ділянка роботи в медицині, а для того щоб стати керуючим, тобі необхідно отримати до диплому  посвідчення,  яке має назву «спеціалізація  о управлінню  охорони здоров’я» , яке передбачає понад 6 місяців навчання, постійні курси вдосконалення.  Крім того, що ти є судинним хірургом, ти ще є управлінець вищої категорій.  Для  того щоб очолювати такий заклад, я здобув другу вищу освіту «Менеджмент і управління  закладом»  з лекціями про фінансовій безпеці. Після пройденого, я собі тоді лише дозволив  оформити потрібні документи  і піти на конкурс. Чесно кажучи я  неабияк переймався цим, оскільки це не є простим явищем, це дуже складний стратегічний об’єкт, в сфері здоров’я нації, державної безпеки.
Я особисто проти нічого не маю проти Сергія. Окрім того, ми  неодноразово працювали разом,  оперуючи поряд. Зазначу,  ми в творчих відносинах, ми спілкуємось і нині. Я не є злопам’ятною людиною.  На мою думку, цей конкурс був відкритий,  і заявку міг подати на нього кожен бажаючий.  Проте,  якщо існують чітко прописані правила,  їх потрібно дотримуватися. Я за крісло ніколи не тримався, і триматися не буду, я впевнено намагатимуся крокувати туди, куди я вирішив йти. До слова, кращі роки свого юнацтва витратив для того, щоб тут було усе найкраще.  Таким чином,  хочу поспостерігати, як у мене вийде . Вийде,  а воно вийде – буде добре. Якщо мені важко, то я впевнений, що Сергію Васильовичу було би теж нелегко.

Що ніколи Ви би не стерпіли?

Зраду близьких людей. Зрада оточуючих по життю, для багатьох  стала нормою. Ми зраджуємо один одного в політиці,  в обіцянках, тощо. Зрада рідних  людей для мене є болючою. Я живу,  і звик друзів наживати, їх берегти. Родина для мене – святе, тут про зраду немає мови.

Чи контактуємо Ви з Іваном Миколайовичем Сидором?
Звісно ми контактуємо, але нині спілкуємось мало, оскільки не так давно Іван Миколайович був на посаді . Велику роль у цьому відіграли і новорічні свята. Зізнаюсь, зустрічей ще у нас не було, але колишній керманич лікарні постійно телефонує та цікавиться справами лікарні. За стільки років роботи поряд з Іваном Миколайовичем, у нас ніколи не виникало якихось непорозумінь та образ.

Про що жартують лікарі?
Напевне, лікарі жартують про себе, оскільки медики полюблять вигадки , які пов’язані з їхньою професійною діяльністю. До прикладу, я не сприймаю  усім відомий серіал «Інтерни». Я був інтерном, тому з власного досвіду розумію, що  «так не буває».  Існують певні рамки , чіткі правила. В кожного,  хто закінчив медичний інститут притаманні професійні обов’язки.  До слова, подібні жарти мене дратують.  Лікарі надають перевагу анекдотам  та реальним  історіям з життя.  Проте, як відомо, в кожному жарті є доля правди.

Побажання читачам  «Волиньinfa»

Здоров’я – найбільша скарбниця.  Тлумачення  поняття  «здоров’я»  поєднує в собі  філософські питання, зокрема : психологічне,  фізичне, фінансове. Бажаю щоб у волинян було здоров’я у всіх напрямках.  Зичу миру ,  спокою,  достатку.  І нехай усі знатимуть, що ми колектив обласної клінічної лікарні, дбаємо про фізичний  та психологічний стан кожного відвідувача. Ми готові в будь яку мить надати допомогу. Щасливі будьте кожної миті!

Leave a Comment