Потрапити до національної збірної команди – це мрія чи не кожного спортсмена. Для цього представники усіх видів спорту наполегливо тренуються, розвивають майстерність та відточують вміння вибудовувати стратегію гри. Лучанин Артем Сак завдяки своїй наполегливості на шляху до кар’єри професійного хокеїста виборов собі місце у дитячій національній збірній України і втрапив у 30-ку найкращих (2007 року народження).
Читайте також: Лучан закликають здіснити мрії літніх людей з “будинку престарілих”
“До нас придивлялись тренери, ми багато каталися, робили різні вправи. До нас їздили з листочком, ставили плюсики. Дивилися як ми граємо, скільки забиваємо чи даємо передачі. Ну і тоді вже робили висновки”.
Найближчим часом, вже у новому році, юних спортсменів обіцяють повезти виборювати першість серед команд з інших країн. Змагання відбуватимуться за кордоном, але де саме – поки невідомо. А зараз майже кожні вихідні у Артема зайняті, бо він разом зі своєю луцькою командою “Спарта” їздить до інших міст на всеукраїнські турніри. Окрім того, хлопець майже щодня відвідує тренування, як групові так і персональні, тож єдиний вільний від спорту день у нього – понеділок.
Хлопець розповідає, хокеєм займається 4 роки. В цей вид спорту потрапив випадково: у школі було оголошення, де дітей запрошували до хокейного клубу. Тож, батьки Артема привели його на заняття, аби той спробував свої сили. Хлопчик пригадує, в перші дні падав на льоду, а його батько Віталій, додає, що бували моменти, коли Артем навіть хотів покинути тренування.
“Бувало, що Артем не хотів ходити, бо не виходило. Треба було його заохочувати. Спочатку, як то буває з маленькими (адже йому було лише 7 років на той момент), його ображали, але нічого, ми впорались. Тепер він лідер команди”.
Віалій каже, пишається сином, адже потрапити у збірну команду України було дуже непросто.
“Там був скурпульозний відбір, було багато серйозних хокейних клубів, багато сильних дітей. Але він спробував і в нього вийшло”.
Цей вид спорту дуже небезпечний, розповідає чоловік. Діти отримують численні синці, забої та переломи, але, якщо цього боятися, то можна і на вулицю не виходити, тому батько Артема відганяє від себе дурні думки та страхи.
Окрім того, заняття хокеєм – задоволення дороге у буквальному сенсі цього слова, тож, аби Артем мав змогу і далі реалізовувати себе, його татові доводиться витрачати не одну сотню доларів у рік. Але, каже Віталій, це того варте. Особливо, коли бачиш успіхи дитини, спостерігаєш за тим, як вона росте, розвивається і, можливо, вже робить перші кроки на шляху до справи усього життя.
Читайте наші новини у мережі Facebook
Молодец! Так держать!