Через два тижні Збройні Сили України відсвяткують свій 28-ий День народження.
Політики роками говорять «піонерськими речівками» про незмінність курсу до НАТО, народ – розводить руками і веде диванні баталії у соцмережах, розділяючись на «не служив – не мужик» і охочих вберегти своїх дітей від армії.
Читайте також: Скасування обов’язкового призову: українці “за” чи “проти”
«Військовослужбовець-контрактник – це не солдат удачі, готовий за гроші ризикувати своїм життям. Ти свідомо обираєш службу, бо відчуваєш цікавість і потяг до війни загалом, з усіма наслідками, які з неї витікають. Це вже твоя робота, ти у ній – професіонал», – розповів нам «дємбєль» десантних військ, волинянин Руслан.
«Я вважаю, контрактна армія – більш боєздатна і підготовлена, туди йдуть ті, кому це треба, вони не сидять і не чекають закінчення служби, от і вся різниця. Мені, по суті, було нормально, я не шкодую. Але в армію не повернувся б ні на контрактну службу, ні на строкову. Не моє», – додає хлопець.
Інший солдат – Дмитро, притримується іншої думки. Юнак служив у Нацгвардії півтора року й увесь цей час мріяв про повернення додому. Проте про перебування в армії не шкодував ні хвилини.
То все ж таки: служба має бути контрактною чи строковою?
Якщо судити особисто по собі – строкова. Я хотів служити і думаю, що в обов’язковому призові немає нічого страшного. Не всі діти хочуть іти до школи, а дорослі – на роботу. Не всі хлопці хочуть служити і це логічно. Але якщо над першим ми не задумуємось, над другим задумуватись, все ж, потрібно.
Тут усі різні. Здебільшого чекають «дємбєля». Декому морально важко знаходитись так далеко від дому півтора року без звичних зручностей, декому – важко, коли їх «строять». Дехто відчуває відразу до зброї і всього, що з нею пов’язано, тому важливо розуміти, що такі солдати бігти в атаку і боронити свою землю в разі необхідності не будуть.
Побутує думка, наче в українській армії – вся служба «з лопатою», військової підготовки – нуль і всяке таке. Ти згоден чи спростуєш?
Ну як сказати. Військова підготовка – є, є і тактична медицина. Є багато іншого. Але і місця для «лопати» під час служби таки забагато.
Чому?
В частині завжди багато роботи. Людей катастрофічно не вистачає. Якщо це не робитимемо ми – не робитиме ніхто.
Яким був розпорядок дня? Отак від підйому до відбою.
О 6:00 – підйом. Зарядка до 6:40. Після зарядки застеляють ліжко, вмиваються, бриються і готуються до ранкового огляду. О 7:00 – ранковий огляд. Далі – по стандарту – санчастина, сніданок, інструктаж, бойова служба, караул. Після караулу приїжджають в 11:40, чистять і здають зброю. Далі – обід, денний сон, робота, як ти кажеш, з лопатою. Далі – вільний час, вечеря, прогулянка і відбій. Можу фото показати розпорядку, якщо потрібно детальніше.
А годували як?
Сніданок – каша, хліб, масло, шматочок ковбаски, сир, чай. Обід – перше, друге і компот. Вечеря – картопля, риба, булочка, масло і мед або варення + чай. Загалом, годували добре. Просто воно не завжди було смачне.
Говорити більше Дмитро не хотів. Порадив лише подивитись відео, на якому один із Нацгвардійців описує службу.
«Там – усе правда, – каже, – все так і було. Мені й додати нічого».
За майже тридцять років обговорено багато. Зроблено мало. Не вистачає впевненості.
В сильній армії у кожного солдата, що захищає країну, визначальним має бути почуття впевненості. Впевненості не лише в правоті своїх дій, але і в їх законності. Впевненості в тому, що в тилу його родина влаштована і захищена державою. Впевненості в надійності зброї, яку йому дала країна, в командирах, штабах і тилах. Впевненості в тому, що його – живого, пораненого або загиблого – не залишать на полі бою або не забудуть в полоні. Кожен воїн і його родина мають бути впевнені, що в разі поранення або загибелі для держави і армії солдат або родина загиблого будуть об’єктом особливої турботи, а не тягарем.
Для такої впевненості нам всім – і владі, і суспільству – необхідно багато чого змінити. І бездумний турборежим для таких змін вочевидь не підходить.
Читайте наші новини у мережі Facebook
