У восьмому класі, на перервах, замість того, щоб йти з усіма однокласниками на вулицю до турніків, він сидів у класі і грав у карти з дівчатами, вже тоді приблизно знаючи, чого хоче від життя.
Знайомтесь, Артем Кравець, чемпіон Європи і віце-чемпіон світу з Hearthstone, луцький кіберспортсмен. Хлопець, який переконає Вас дозволити Вашим дітям ставати мільйонерами, не встаючи з крісла.
Читайте також: «Носила шуби, їла м’ясо та з власної кишені спонсорувала вбивства» – історія луцької зоозахисниці про шлях до веганства
«У мене лише було бажання показати свої сили у грі, яка мені дуже подобалась.
З бажання «заробити» не зустрічав жодного гравця з Hearthstone, усі грають, аби довести, що вони кращі.
Якщо про мене, то я з самого дитинства прагнув перемоги, та й зараз, граючи у той самий Mortal Кombat, як би я не хотів піддатися, мені це вдається важко», – розповів Артем.
– І, все ж, гроші – це аргумент. Коли отримав перший гонорар?
– Через 3 місяці. У жовтні 2015-го мені на очі потрапив анонс чемпіонату світу з призовим фондом 1млн $. Відтоді я ні про що інше думати не міг. До того у мене були спроби професійно «доту» пограти, та з часом зрозумів, що взагалі не можу грати у команді. Пішов у соло дисципліну.
На третьому курсі, за підсумками 3 місяців, я зайняв високе місце у рейтингу Hearthstone EU і мене запросили зіграти європейську кваліфікацію, у якій грало 150 гравців з Європи, де я успішно зіграв «5-0» і потрапив на основний турнір у Лос-Анджелес.
Суму гонорару не скажу, але я взяв на нього Iphone 6S, а на решту – цукерок, а цукерки я дуже люблю (сміється).
Та не всім так щастить, насправді. Знаю людей, які починали заробляти тільки через рік-два, «ноунейма» в команду на постійну зарплату ніхто брати не буде. Потрібно проявити себе на якомусь турнірі, ну або починати з чату у грі і самому створювати команду, але це наче йти у лабіринт, який постійно змінюється, із зав’язаними очима.
– Батьки спочатку як реагували, що «чахне» їхня дитина весь час за комп’ютером, замість того, аби, як всі «нормальні» діти, вийти на вулицю футбол «поганяти»?
– Ну, як сказати. В тому і проблема, що батьки завжди думають, що вони краще знають, що для нас «нормально», а що – ні. Але у мене – не той випадок, вони з самого дитинства ставились лояльно до того, що ми з братом багато часу проводили за комп’ютером.
50% успіху у Hearthstone залежить від вміння грати, інші 50% – це нерви. Бували суперники, до яких я готувався, спираючись на другі 50% і старався тиснути на це.
– У Штатах залишитись не хотів? Була взагалі така можливість, бодай нелегалом?
– Думав, звісно що, я ж адекватний. Знаєш, після останньої подорожі в Сан-Франциско я зрозумів, що не вистачає мені нашого українського менталітету. Тут люди рідніші, жарти смішніші, їжа смачніша. Найгірше – «Кораблика» не вистачає, не зміг би просто (сміється).
Вирішив повернутися і старатись робити кращим своє місто, свою країну, а не втікати з неї. Зараз у мене творча перерва, якщо це можна так назвати. Зараз я не граю і не перемагаю, а коли знову почну – хочу бачити синьо-жовтий прапор поряд зі своїм іменем у турнірній таблиці.
– Є якісь ідеї для бізнесу, можливо? Самим лише кіберспортом Луцьку не допоможеш.
– Звісно були ідеї, я навіть пробував один стартап. Я ще просто до бізнесу не доріс. Хочу зробити щось унікальне, щось надзвичайно круте. Що саме – поки не розповім, це взагалі важко пояснити, але як прийде час – дізнаєтесь одні з перших.
– Я знаю, що перша твоя покупка після повернення додому- квартира. І не просто квартира, а двоповерховий пентхаус у новобудові. Ти живеш сам. Навіщо така велика?
– Ой, я не знаю, квартира – це або помилка молодості, або продуманий стратегічний хід. Єдина річ, в якій я не впевнений. Мені то хочеться її продати і я сам думаю, для чого вона така велика, то зробити її ще кращою. Хоча, якщо брати останній рік-півтора, то добру половину часу я жив не сам, тому не сумував. Взагалі сам факт, що я її, по суті, у карти виграв, не дає сумувати.
– В сенсі у карти виграв?
– Hearthstone. Суть гри полягає у тому, що у гравців по 30 карт, мета – знищити героя суперника, карти – це основа гри. Хто грає в “Дурня” один на один – зрозуміє мене, але тут кожен по-черзі ходить і бере по одній карті за хід.
Спілкувалась: Маша НІКОЛАЙЧУК
Фото: Влад КАРДАШ
Читайте наші новини у мережі Facebook
