Без категорії

«Хотів розвіяти міфи про «будинки Кревського». Удома в голови Торчинської громади. ІНТЕРВ’Ю

Юрій Кревський здивував як мінімум тим, що інтерв’ю з ним попросив записати не в його робочому кабінеті. І навіть не десь на вулицях осіннього Торчина. А – просто в нього вдома.

«Приходьте додому, поговоримо за чаєм», – заінтригував.

Чай то чай. Суботнього ранку йдемо додому до голови Торчинської ОТГ. Не в Торчин, в Луцьк, бо мешкає той в обласному центрі.

Дорога, яка веде кудись на дачний масив, що на Володимирській (і краєвиди обабіч якої геть злободенні), провокує якісь сумніви. А зрозумію весь підтекст цього запрошення тільки під кінець нашої розмови.

Розмови геть домашньої за обстановкою (бо на кухні, бо за вікном – затишний двір та гойдалки, бо зверху в кімнаті тупотять ногами діти, а десь збоку затих …хом’як). Але геть не домашньої за змістом: про роботу, Торчинську ОТГ, політику, кримінальні справи, вибори і міфи як шлейф 15-літнього досвіду перебування біля керма громади – з Юрієм Кревським.

Той – у спортивному костюмі, але в бойовому ранковому робочому настрої.

*  *  *

Для довідки. Юрій Кревський – 44 роки. З 2006-го на посаді Торчинського селищного голови, згодом Торчинської ОТГ. Народився у смт Торчин на Волині. Має дві вищі освіти (фізичне виховання та фінанси). Одружений, виховує двох дітей. До обрання у владу професійно займався футболом, працював тренером та у приватному бізнесі. У квітні 2018 під час місцевих виборів отримав понад 70% голосів виборців. На місцевих виборах у 2020-му балотується на посаду голови Торчинської громади від політичної партії «За майбутнє».

«Усі 5 нардепів від однієї партії – це аргумент»

– Давайте почнемо з головного. 15 – голова громади, то меншої, то більшої. Знову йдете на вибори. А відтак виникає питання – чому? навіщо це вам?

– Серйозне питання. Я його, чесно кажучи, не раз собі задаю. Це дуже складно пояснити.

Напевне, за 15 років вже сформувалася команда однодумців. Багато речей зроблено, багато речей планується робити і доробити. І мабуть, це ті основні причини, які переважають, коли приймаєш рішення: йти чи все-таки не йти.

– Ви вперше стали сільським головою у 2006 році. Що тоді вплинуло на це рішення? Як ви змінилися відтоді?

– Тоді мені було 28 років. І сьогодні можу сказати, що це сталося чисто випадково. За пів року до виборів у мене навіть думок не було, що я буду там, де я є останніх 15 літ. Переконали, підговорили, сказали: «Спробуй». Спробував – і вийшло. Напевне, тільки через якийсь період часу я, зрештою, зрозумів, куди втрапив.

До цього я професійно займався спортом, працював тренером, трохи займався підприємницькою діяльністю.

Перше, що змінилося, то колір волосся на голові (усміхається, а й справді посивів). Ясно, що це вже інший досвід за плечима: 5 тисяч людей на старті, а сьогодні вже 9 тисяч людей, за яких ти несеш відповідальність. А в перспективі – 14.  Тоді на багато речей дивився з долею романтизму.

– Яка політична команда вас тоді запросила до роботи? До речі, під час попередніх виборів, пригадую, була ситуація, коли діючих голів і їх перемоги «присвоювало» одразу кілька партій. Точно пам’ятаю, що «Солідарність» заявляла, що Юрій Кревський – їхній кандидат, який переміг на виборах…

– Усі ці 14 чи майже 15 років я не був членом жодної політичної команди. Хоч завжди були, безумовно, якісь бажання мене запросити чи під той прапор, чи під інший. Але вдавалося того уникнути. Вважаю, що голова громади в першу чергу має бути господарником, а не політиком.

А щодо останніх виборів, то так і було, як ви сказали. Тільки не лише «Солідарність». Була ще одна партія, яка так само заявляла – «Батьківщина». Але ще раз кажу: я без політики.

– Попри це на цих виборах Юрій Кревський у списках партії «За майбутнє». Тут на Волині в нас цікава ситуація, регіон став фактично опорним плацдармом цієї політичної сили. А в списки пішли чи не всі досвідчені голови ОТГ, чим здивували багатьох. Чому – «За майбутнє»?

– Треба розуміти ситуацію. Вона зараз трохи інша. Тоді Торчин – це 5 тисяч населення, це селище… Нині то велика об’єднана територіальна громада у перспективі. 14 тисяч людей, море закладів, установ, організацій, за які треба відповідати.

Реальна оцінка ситуації, яка сьогодні в країні в цілому і в тому  числі в ОТГ, і наштовхнули мене на думку приєднатися до «За майбутнє». Знаєте як кажуть: якщо ти не займаєшся політикою, то політика буде займатися тобою.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Форум партії «ЗА Майбутнє» в Луцькому замку. Хто прийшов і що говорили

Судіть самі: 5 народних депутатів від Волині – всі в цій партії. Це дуже важливий аргумент. Я прекрасно розумію, що мені як теоретично майбутньому голові громади буде дуже важливим зовнішній фактор. Це й обласна рада, це й співпраця з народними депутатами.

Крім них, я знаю дуже багато хороших, порядних господарників Волині, які теж зайшли в цю політичну силу. Напевне, нам разом буде легше справлятися з викликами.

«Не кожна ОТГ має таке навантаження»

 Два роки тому до Торчина приєднали кілька сільських рад. Ви бачите користь від об’єднання громади?

– Є позитив, є негатив, є багато речей, які дуже непросто було спрогнозувати. Я сьогодні дивлюся на Торчинську  ОТГ в перспективі (а до вже діючої громади приєднується ще кілька населених пунктів і всіх разом іх буде біля 20!) – і бачу величезну територію і багато людей.

Серед плюсів – якийсь фінансовий ресурс все-таки спрямували на місця, він став кращим. Ми отримали набагато більші бюджети, але й треба розуміти, що отримали й набагато більші видатки.

Стало трохи ліпше. Але я не сказав би, що прийшов той час, коли вистачає. І сьогодні, і 15 років тому ми розуміємо проблему і розуміємо, що маємо тільки частину ресурсу на її вирішення: 10, 15%. У принципі така ж ситуація і зараз, тільки масштаби більші.

– В одному з попередніх інтерв’ю ви називали цікаві цифри: бюджет громади 64 мільйони, 62 мільйони – це витрати на зарплати та поточне утримання. Лишається 2 мільйони. Навіть не скажеш, що на розвиток. Де ви бачите резерви для наповнення бюджету?

– Дуже правильні цифри. Десь біля 2 мільйонів гривень – це ті кошти за два останні роки, на які ми розраховували з точки зору розвитку, навіть не розвитку, а поточного утримання. Ви ж уявляєте, що то за гроші для колишніх 5-ти сільських рад. Це тільки ями замостити чи спасати ситуацію.

Але за 2,5 року ми в принципі вклали в громаду більше 20-ти мільйонів гривень. Це – зовнішня робота, це залучення грошей  з державного бюджету, частково – з обласного. Дуже активно працюємо зовні з народними депутатами, з політиками, волинськими і не тільки.

– Які це конкретні справи?

– Якщо про село Веселе, то це перекриття даху школи, вартість робіт – десь 1,5 мільйона гривень. Також там зроблено 1,2 кіломета дуже важливої дороги обласного статусу, але ми брали активну участь у тому і місцевим бюджетом.

Якщо про Садівський старостинський округ (села Садів і Кошів), то державні гроші там в основному були залучені на освітлення. Ще не так давно там була тільки одна вулиця з ліхтарями. Три з них світилися. Сьогодні весь округ повністю освітлений.

У Білостоці та Горзвині – та ж історія: жодного ліхтаря взагалі не було. Опори, ліхтарі, лінії і все, що потрібно, зроблено за державні гроші.  В Усичах і Буянях дотягуємо освітлення до 100%, там було початково краща ситуація. В Буянях перекрили дах Будинку культури.

Якщо про Торчин – то це в першу чергу дороги. Капітальні ремонт проведений на вулиці Незалежності. Так само на вул. Івана Франка, де залучали і місцеві, і державні, і навіть спонсорські кошти, бо там знаходиться завод Nestle, вони теж пішли охоче на співфінансування.

Є достатньо менш масштабних проектів. Наприклад, харчоблок в торчинській школі, який ми завершуємо і вартість якого 1,5 мільйона гривень, з них 50% – гроші державного бюджету (на обладнання), решта – місцеві. Це важливо, бо 800 діток будуть мати хороші умови для харчування.

– А ви рахували об’єкти, які є на території вашої ОТГ? Маю на увазі ті, які потребують коштів на утримання споруд.

– У нас 6 шкіл на разі, 3 дитсадка, лікарня, музей, музична школа, геріатричний будинок, пожежна служба, бібліотеки і будинки культури в кожній сільраді. Не кожна ОТГ має таке серйозне навантаження. Ми ці об’єкти успадкували. Торчин завжди був столицею Луцького району. Ще 15-20 років тому керівництво району завжди розглядало Торчин як столицю, щось там створювали за рахунок районних грошей, не завжди запитуючи про це громаду.

Ці всі речі лягли зараз на плечі громади. Безумовно. Це хороші й потрібні речі. Але… Далеко не кожна громада (а точніше – таких дуже мало) має, наприклад, музей. Музей – це 500 тисяч бюджету. Музична школа – це 2,5 мільйона. Лікарня – це 15 мільйонів і 100 працівників. Геріатричний будинок у Білостоці, куди років 12 тому приїздив Ющенко, утримувався завжди за кошти району. А зараз – на плечах ОТГ. Ми мусимо його фінансувати, і в тому контексті, можливо, й відрізняємося від більш успішних громад тим, що маємо серйозне навантаження фінансове.

«Смолигів уже інший, з боргами…»

– З навантаженням все ясно. А що з цим плануєте робити?

– Так, тут є дві дороги: перша – це треба тягнути; друга – це треба оптимізувати, тим самим вивільняти фінансовий ресурс. Це непрості питання. Ці два з половиною роки після першого етапу об’єднання (а зараз буде другий) ми в принципі вибрали тактику: все утримуємо, чекаємо завершення реформи, а потім спокійно, помірковано приймаємо рішення. Тобто сьогодні чітко говорити, як громада житиме, які матиме кошти для розвитку, – складно.

Ми розуміємо, що до нас іде і з якими проблемами. Це все хороші сільські ради з хорошими людьми, але у плані фінансів за винятком Воютинської сільської ради всі інші – проблемні. Якщо про Городині говорити, то там бюджет 300 тисяч… У Смолигові не виконується бюджет, купа мільйонів гривень боргів…

– А чому в Смолигові борги? Там же є підприємство потужне…

– Так, там є підприємство. Скажу інакше: в Торчині є завод Nestle, який виробляє продукцію, а на території Смолигівської ради – весь менеджмент, туди привозять готову продукцію. Там десь біля 50 працівників і біля мільйона гривень ПДФО в рік. Це непогано для такої сільської громади.

Але з точки зору загального бюджету, то раніше там було ще одне підприємство, яке сплачувало податки, а тепер перереєструвалося, я так розумію.  З ним і був пов’язаний цей «шум» про великі перспективи Смолигова. Однак як таких, очевидно, перспектив не було.

Поки підприємство було там зареєстроване, вдалося багато хороших речей зробити. Але вони пішли, а сьогодні громада заходить в ОТГ інша, з виконанням бюджету на рівні 40 відсотків. Кілька мільйонів гривень вже не прийде, і це ми успадкуємо.

Непросто. Безумовно, буде непросто. Але я переконаний, що в принципі найближчий рік в такому форматі ми точно зможемо все втримати. А далі новою радою вже будемо спокійно і помірковано приймати рішення, як рухатися далі.

– Nestle – то ваш найбільший платник податків у Торчині?

– Однозначно. Це десь біля 10 мільйонів гривень податків.  Якщо говорити про ту громаду, яку маємо зараз: 5 сільських рад і 64 мільйони, то я б розділив би ці кошти на державні субвенції та власні надходження. Власних надходжень – 32 мільйона. З них доля Nestle – 10 мільйонів. Це 30% всіх грошей.

«Історія з кримінальною справою закінчиться 25 жовтня»

– Торчин – центр громади, а в ньому є історія про спорткомплекс-довгобуд. У ЗМІ цього року розповідали, що на підрядника, який виконує будівельні роботи, відкрили кримінальне провадження за розтрату державних грошей. З чого почалася історія цього довгобуду?

– У нас є два проблемні об’єкти в Торчині: це дитячий садочок і спорткомплекс, я їх не розриваю. Дуже важливі споруди для громади.

Садок почали будувати 8-9 років тому. Тоді виділили десь біля мільйона гривень, залили фундамент і років 5 він просто стояв. Що ключове: ми прекрасно розуміємо, що ніколи у Торчинській селищній раді не було фінансових можливостей такі об’єкти взагалі починати. Тоді, в далекому 2010 чи 2011-му кошторисна вартість садочка була біля 10 мільйонів гривень, це для тоді захмарні гроші. Але сидіти, скласти руки, теж не вихід (в нас біля 100 дітей в садочку і біля 150-ти в черзі!), тому ми, безумовно, стукали де тільки могли з проханнями: допоможіть, дайте, профінансуйте…

Пригадую, ще до покійного губернатора Миколи Романюка ми з групою депутатів їздили на прийом. Нам сказали зробити проектну документацію. Ми позабирали в себе гроші, звідки могли, і таки зробили проект. Так він стартував.

Історія садка продовжилася років 4 тому при губернаторстві Володимира Гунчика. Я випадково дізнаюся, що 5 мільйонів з державного бюджету мають виділити на сусіднє село Буяні. А нардепом тоді був Сергій Мартиняк, він родом з Буян. Це вже був жовтень, якби не освоїли до нового року гроші, то вони повернулися б в державну казну.

 

У них було бажання зробити в себе реконструкцію сільської ради під дитячий садочок. Виявилося, що вони не мають проектної документації. Прошу Сергія Мартиняка віддати на наш об’єкт, бо в нас все для того було готове. В принципі я його переконав, ці гроші віддали на садочок в Торчині, ми підняли стіни, накрили його.

Через якийсь час виникла ідея зробити в Буянях хороший спортивний комплекс. Згодом вирішили, що було б класно збудувати його в Торчині, це перспективніше. Поруч велика школа, великий стадіон, є відповідна площа. От і все. Отак народився другий об’єкт.

Я знаю, що мені багато дорікали: мовляв, один незавершений, а другий починають… Але треба розуміти, що вони будуються за державні гроші. Точка прийняття рішень була в Києві, а не на нашому рівні. Кілька літ поспіль по мільйону нам на ці об’єкти кидали. Років два тому фінансування вже не було  можливим через застарілу проектну документацію.

Ми виділили на це гроші з бюджету ОТГ, залучили навіть спонсорські. Новий кошторис садочка зріс у разів три. Загалом, 12 мільйонів освоєно, а загальна вартість – біля 40 мільйонів гривень. Зараз там є коробка, вона накрита, всередині розведена електрика, поставлені вікна, збудоване приміщення котельні, але треба ще 28 мільйонів.

Щодо спорткомплексу, то така ж історія: 6 чи 7 мільйонів вже виділено. Загальна вартість – 25 мільйонів. На превеликий жаль, останній рік ми не мали фінансування на спорткомплекс.

– У зв’язку з чим ви не мали фінансування?

– Це трохи не до нас питання. Думаю, тут просто було багато політики, далася взнаки зміна влади: і президента, і парламенту.

Для мене це є навіть таким додатковим аргументом, чому я вибрав політичну силу «За майбутнє» і приєднався до цих людей, це дасть додаткові можливості і таким об’єктам.

– Взимку цього року повідомляли про кримінальне провадження, пов’язане з будівництвом спорткомплексу. Хто підрядник? Вам відома доля провадження?

– Ну, ви ж розумієте, що на таких об’єктах підрядник визначається шляхом тендеру. Цікава історія. Не маю фактів, але переконаний, що вона «з душком», з політичним підтекстом. Почалася пів року назад, у принципі зорієнтована на те, що якраз відбувається сьогодні. Тобто на вибори в ОТГ.

Деякі мої опоненти, використовуючи непоінформованість людей, хотіли показати безгосподарність голови Торчинської ОТГ, тим самим – його якісь недоліки в роботи і скористатися тим на виборах. Але я думаю, що люди все прекрасно розуміють. Кримінальна справа була відкрита щодо підрядника. Але не хочу це коментувати.

– Це дивує, бо підрядник «Луцьккомунбуд». А засновником підприємства, згідно з реєстрами, є кандидат у депутати облради від «Слуги народу» Ігор Швець. До того ж – і ваша єдина конкурентка на виборах, претендентка на посаду голови Торчинської ОТГ Галина Прус (діюча голова Смолигівської ОТГ, яка після 25 жовтня увійде до складу торчинської громади) теж балотується від цієї політичної сили. Тому якщо історія з провадженням створена «під вибори», як ви кажете, то дуже зручно – на свого ж таки політичного соратника, так?

– Історія почалася пів року тому. Переконаний, вона дуже швидко закінчиться: одразу після 25 числа. Наскільки мені відомо, ніхто навіть експертиз на об’єкті не проводив. Ясно, що комусь просто хотілося «підтягнути» це все під Кревського, десь щось недоказати, але тінь кинути. Впевнений, що підрядник нормально робить свою роботу, жодних питань до нього нема.

А щодо мене і моєї дотичності до цього, то скажу так: це великі мільйонні об’єкти і проконтролювати будь-якому голові щось із точки зору правильності чи черговості робіт – нереально. Для того є спеціальні служби.

Я передбачав, до речі, що буде певна «політична» увага до спорткомплексу. Щоб запобігти вигадкам, ми найняли для технічного нагляду сертифікованих фахівців.

Зараз у своїй передвиборчій компаній багато часу цьому приділяю, людям розказую про ці речі. Тому нарешті в людей складаються пазли. Завжди кажу: будуть можливості починати додаткові об’єкти не за місцеві гроші (а така потреба є, це й стадіон, це й громадська вбиральня в центрі селища, менші проекти в старостинських округах), то ми, не задумуючись, будемо їх починати. Бо треба залучати зовнішній ресурс.

Може таке бути, що пройде рік – і ці великі об’єкти вдасться добудувати. Я цього геть не відкидаю. Це не такі великі гроші в масштабах країни.

«Я проти ремонтів для прийомів делегацій»

– Давайте про конкурентів на виборах поговоримо. По-перше, чому  так мало їх, тільки двоє: ви і Галина Прус? Що скажете про конкурентку? У вас з нею однаковий плюс (він же мінус) – багато років на посаді.

– Я б вам так тут сказав:  не так боюся 25 числа, як 26-го. Я говорю це щиро. Просто прекрасно розумію, що нас очікує, і знаю глибину проблем. Знаю ці сільські ради і виклики. Тому я думаю, й немає кандидатів, бо люди в цілому це розуміють.

Я не звик ганити опонентів. Хочу тут бути толерантним. Однак, уже два-три роки поспіль зі сторони Смолигівської ОТГ «розганяється» така думка, що у них – все успішно, а в нас – не зовсім. Навіть людей так налаштовували.

У мене інша точка зору на те, що робити і як робити. Наприклад, у Сарнівці будинок культури дуже гарний, але як він використовується? Якщо його зробити для того, щоб показувати делегаціям та журналістам, то чи варто?

Я вважаю, що вкладати гроші треба там, де вони працюють. Це як цукерки і обгортка. От можна зараз розгорнути обгортку (вони всі гарні зараз), а цукерки – вже не зовсім ті… Ще 20-30 років тому: обгортки були не дуже, а цукерки – смачні. Погоджуюся з тим, що багато зроблено у школах: і в Хорохорині, і в Смолигові. Втім, є там і багато проблем. Особливо по дорогах. Це ж люди бачать.

Ми натомість не цураємося навіть співфінансування обласних доріг. Є напрямок Садів – Білостік, там обласна дорога Садів-Кошів (десь до 10-ти кілометрів)  – в жахливому стані. Вартість капітального ремонту біля 30-ти мільйонів гривень! Знайти їх в ОТГ буде складно, штурмуємо облавтодор і ОДА – й цього року певні роботи провели, в тому числі й за кошти громади.

Просто штучно створили якусь «завісу» між Смолигівською і Торчинською ОТГ. Але і в Смолигівській вже більше року проблеми: немає світла, заборгованість по зарплаті, говорив уже про бюджет… Однак думаю, в цілому буде все добре, ми переконаємо ту частину жителів Смолигова, які категорично не хотіли до нас в громаду йти і саме Галина Дмитрівна ці процеси, очевидно, очолювала, у зворотньому. Вони надіялися, що їх лишать самостійними. Однак думаю, що дуже правильне рішення прийняте в Києві, воно підтверджує реалії. От ще рік назад у Смолигові була ніби прекрасна ситуація, а тут зараз вже все інакше, нема чим здачі дати.

– Повернімося до музею Гуртового, знаковий торчинський об’єкт. Як ви бачите його долю в межах громади?

– Музей існував у Торчині багато-багато років. Покійний Григорій Олександрович його створив, але районне керівництво років з 20 тому вирішило перенести його в іншу будівлю. Ще коли головою РДА був Вадим Науменко. Відтоді кожних пів року там – візити всіх керівників області. Всі пишалися тим музеєм. Навіть при поїздках президента на Волинь завжди розглядався варіант – через торчинський музей.

Але коли створилися ОТГ і почали ділити, хто ж буде платити гроші, то, на превеликий жаль, руки вмили всі. Тепер нас трохи підтримало керівництво району, з музеєм нам віддали і незначний фінансовий ресурс. Сьогодні заклад повністю на утриманні ОТГ. Це – біля пів мільйона гривень. То кошти виключно на заробітну плату людям.

Таких ризиків у нас багато: є пожежна місцева в Білостоці, є державна пожежна в Торчині – і я не виключаю, що стане питання і з ДСНС. А найголовніший виклик це – торчинська лікарня. В районі – дві районні лікарні, в Липинах і в Торчині. У нас – 100 працівників. Бюджет – 15 мільйонів гривень. Ні в районі, ні в області нема сьогодні розуміння, що буде далі. Йде медична реформа, лікарня вже працює з НСЗУ: щось НСЗУ оплачує, щось – ні. Ми своїм бюджетом беремо активну участь в обох лікарнях. За останній рік на дві ці установи більше 2 мільйонів гривень виділили.

Треба розуміти, що наші люди лікуються і там, і там. Ми завше даємо свою долю на енергоносії. Цього року – виклик з ковідом, завершуємо спільно з головним лікарем торчинської лікарні Андрієм Коновалом прекрасну справу: запускаємо нову палату інтенсивної терапії при Торчинській лікарні. Вкладено як мінімум більше 2 мільйонів, з них 1 мільйон – допомога Nestle. Але я не виключаю, що може статися момент, коли ця лікарня стоятиме під знаком питання. Ми як громада тоді будемо змушені приймати рішення.

«Два тому ми створили коаліцію «За майбутнє Торчинської громади»

– Ви не раз під час інтерв’ю казали: «Ми громадою будемо вирішувати». Яка у вас обстановка в депутатському корпусі? Які політичні сили зараз представлені в раді?

– Коли ми об’єдналися, прийшло багато нових людей. Ми мало знали ті сільські ради, які нас оточують. Цікаві дуже вибори відбулися, бо тоді вибори в Торчині були єдині на Волині. Всі політичні гравці масштабу Волинської області зі своїми прапорами приїхали в Торчин. Половина депутатів пройшла під прапором «Батьківщини», друга половина – це у більшості самовисуванці, кілька людей від «Солідарності», три депутати від РПЛ.

Але люди всі наші, місцеві. Емоції політичні стихли швидко. На першій чи другій сесії ми прийняли рішення створити в раді коаліцію з назвою «За майбутнє Торчинської ОТГ».

– Це ж треба, як вгадали з назвою…

– Так склалося. Тут було без політики. Ми її створили, і в результаті за 2,5 року з кількох сотень різних речень, прийнятих радою  вперше в моїй історії на останній сесії тижнів два тому тільки один депутат проголосувала «проти». До цього моменту всі сотні рішень за 2,5 року голосували «за» або «утрималися».

На мою думку,  нам вдалося налагодити комунікацію з депутатами,визначити пріоритети. Це для мене як для голови дуже важливо. Це 26 людей з різних територій! Я жодного разу не чув, щоб хтось обурився, що ми кудись не туди дали кошти. Є стовідсоткове розуміння проблем.

Є надія, що ці вибори в цьому контексті будуть схожими. Кого з людей знаю, тро прошу їх про єдине: мені особисто не важливе прізвище депутата, мені важливо, що вони представляли інтереси наших людей, щоб вони були бажано місцеві.

У нас є такі випадки, коли пробують зайти в раду абсолютно чужі люди. Вони активно діють, особливо у Фейсбуці (найбільше роботи проводять там). Але виборці в нас помірковані – розберуться.

– Яка команда йде з вами на вибори під гаслами «За майбутнє»?

– З огляду на свій 15-річний досвід, переконаний, що команда – це дуже важливо. У нашій команді «За майбутнє», які йдуть в Торчинську ОТГ, – досвідчені професійні люди. Наприклад,  відомі лікарі, які працюють на території громади. Це і Олена Коновал, і Анатолій Клепарський, й Іван Никитюк. В команді – керівники установ та організацій. Це люди, які розуміють, що таке ОТГ, з чим ми зіштовхуємося і що маємо на собі тягнути, які розуміють, що вже системи село-район-область нема.

Це фахові перш за все люди, які мають довсвід депутатсва не тільки в місцевій раді. Я переконаний, що з цією командою нам буде простіше і легше приймати потрібні і складні рішення. Епоха всього нового завершується, ми вже зрозуміли її неефективність.

«Живу в звичайних умовах»

– Якщо проглянути торчинські групи в соцмережах, можна почитати про голову громади різне. Наприклад, вам дорікають, що нажили чимало добра. Розказуйте, яка зарплата в голови Торчинської ОТГ.

– І спорткомплекс, і ці всі речі – то все одна історія з однією метою, до якої ми підходимо 25 жовтня. Зарплата в Кревського 25 тисяч гривень. Коротко розказую, чому вона така. Складається з окладу, рангу, вислуги. Це все разом у мене дорівнює 16 тисячам гривень. 9 тисяч – це премія, яку призначають депутати. Кревський чи будь-який голова, не має на це впливу. Якщо порівняти з іншими в контексті Волині, то є голови, які мають у два і в три рази більші зарплати, а є такі, які мають менші.

– Якою машиною їздите? Чи є службове авто?

– У мене немає власного автомобіля і ніколи не було. У мене завше був службовий ВАЗ, «п’ятнадцятка» російського виробництва. Оскільки зросли об’єми громади, там однієї машини (а нею їжджу не тільки я), то ми хоч і мали фінансовий ресурс, не купували авто. Натомість попросили ще один автомобіль у фонду «Європейський вектор» в оренду за гривню. Це проста автівка Daewoo, нею більше зараз користуюся я.

– Пригадую, колись Володимир Гунчик, ставши головою ОДА, назвав ваше ім’я серед претентедів на посади голів РДА. Тоді був непростий час, коли ці імена погоджували з громадськістю, він бачив вас на цій посаді. Чому ви не стали головою РДА тоді і чи очолили б таку установу зараз?

– Однозначно: не очолив би цю установу зараз. Більше того: не хотів очолювати й тоді. Ви самі сказали, що непрості тоді були часи. Це було прохання Володимира Гунчика і Луцького міського голови Миколи Романюка. Цього не сталося через інформацію про нібито причетність Кревського до Партії регіонів і всякого такого, як зазвичай. Кілька місяців тривало погодження в Києві, а далі випливла кандидатура мого колеги з Маяків Ігоря Ярмольського.

Я тоді щиро навіть дякував людям, через яких я не став головою РДА, бо не хотів там бути. Вже тоді розумів, що перспективи адміністрації розмиті, а нам тут треба зробити все, щоб Торчин став центром об’єднаної громади.

– Чому ви вибрали саме це місце для розмови, а не інше? Напевне, в тому ж є якась причина.

– Причина проста: я просто хочу розвіяти міфи перш за все для людей, які живуть в ОТГ. Міфи, які з’являються останні пів року, про те, що «та там такі будинки, як два садочки в Торчині» і таке подібне. Я просто хотів, щоб люди побачили, що я живу в звичайних умовах.

…Будинок на сто квадратів, море недоробленого, недобудованого. Ми з дружиною зводимо його вже біля восьми років.

– Це єдине житло?

– У нас є квартири. Це видно у декларації. Дуже все просто. Тут на дачному мсиві ми купили дві звичайні дачні ділянки років 8-9 тому. Почали крок за кроком будувати невеликий будинок. Скромний. І не знаю, коли ми це доробимо.

Ми одружені вже більше 10-ти років. Десь на початках ми з дружиною купили фактично під дахом мансардну квартиру. Це неповноцінне житло. Просто мій дядько займав квартиру під дахом, був момент, коли ми не мали можливості купити щось більш повноцінне і придбали у нього частину житла, а він жив в іншій. Потім ми його доглядали, людина померла – і в спадок отримали і його житло.

Але: центр міста, під покрівлею, вул. Пушкіна. Ці квартири ми продали з часом, натомість купили дві інші: малосімейку на 33-му і 2-кімнатну на 30 квадратів. Гроші, які лишилися, вклали в цей будиночок.

Ось і вся історія. Все інше – під вибори.

– Що тут своїми руками зробили?

– Якщо чесно, то татова тут – тільки трава (сміється). За все відповідає дружина, то мій тил. А от посіяти газон і його доглядати – це сто відсотків моє.

– Який Юрій Кревський в роботі, вже можна зрозуміти. Який ви – вдома?

– Вдома я поганий тато, бо дуже рано їду, дуже пізно приїжджаю. 90% всього, що є вдома, – це заслуга дружини. Приїжджаю злий. А в дома у мене маленькі дітки, доня і синочок, і буває інколи дуже складно переключитися з одних емоцій на інші.

Але я стараюся. Бо розумію, де в житті пріоритети. Тут – це пріоритет номер один.

*  *  *

У дворі в Юрія Кревського справді – без зайвої розкоші. Дві дачні ділянки об’єднані в одну. Вольєр для собаки, невеличкий дитячий майданчик і …невеликий будинок. Збудований, але зовні ще й не доведений до ладу.

Розмову завершуємо в тому місці, за яке у цьому домі відповідає тільки тато – на газоні. Малий Любомир Кревський збирається на змагання з футболу. Чекає на тата у формі. Просимо поганяти м’яча нам «для кадру».

Той соромиться, але з останніх сил старається, щоб це ніхто не помітив.

– Ти хвилюєшся перед змаганнями? – намагаюся розговорити Любомира.

Той мружить очі, піднімає на мене очі з-під білявого чуба. Сміється.

– Не хвилююся. Я завжди виграю, – впевненим голосом розбиває вщент мої намагання хлопчик у спортивній формі.

На спині у малого написано: «Кревський».  

У «поганого» тата – хороший, схоже, син.

 

 

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА. Перший

Leave a Comment