Журналісту Юрію Бутусову вдалося поспілкуватися із двома заручниками луцького терориста, через яких він виходив на зв’язок. Це Руслана та Андрій.
Розмову із Андрієм журналіст опублікував на своїй сторінці у фейсбуці.
Подаємо її без змін.
– Хто ви, як ви потрапили до автобуса?
– За професією я – програміст, живу та працюю в Луцьку. Вчора зранку вирішив з’їздити з сином до села. Сину 22 роки.
– Як відбулося захоплення автобуса?
– Через кілька хвилин як ми сіли, зайшов цей Максим, сів за нами. Щойно автобус виїхав з автостанції, він дістав автомат, гранати, підійшов до водія та заявив, що він захопив автобус. Майже одразу він зробив кілька пострілів у стелю, щоб показати, що він говорить серйозно і його вимоги треба виконувати. Він наказав заїхати до центру на Лесі Українки. Закрив двері, штори на вікнах. Сказав, що його вимоги викладені у соцмережах. Потім він зателефонував до поліції та повідомив про захоплення.
– Що вимагав від заручників злочинець? Про що ви спілкувалися?
– Він говорив монологами, ми намагалися не провокувати, не сперечалися. Він сказав передзвонити родичам, щоб вони зробили розголос та повідомили ЗМІ, щоб був резонанс та не було штурму. Сказав подивитися, чи є новини на сайті Цензор.Нет, я подивився з телефона, що є, тоді він сказав, що хоче поспілкуватися з кимось із журналістів. Я попросив дружину знайти контакти. Потім мені передали ваш телефон, я вас набрав. Він також вимагав набирати й інші видання. Пам’ятаю, як він спілкувався з Deutsche Welle. Спілкувався з журналістами однаково – його цікавило тільки те, чи знають журналісти про його вимоги, чи усі побачили його звернення, ну і щоб не було штурму. Потім забрав телефони.
– Він діяв раціонально чи здавався психічно неврівноваженим? Ви його боялися? Він погрожував вам?
– Він діяв раціонально. Були моменти, коли він погрожував. Щоб вікна не відчиняли. Водієві погрожував, щоб не тікав. Навіть наручниками його прикував. Хоча з іншого боку намагався діяти ввічливо, не кричав. Коли робив постріли, то бабці на першому сидінні стало зле, її трясло після пострілів, то він її заспокоював. Виявляється, що він узяв з собою воду, заспокійливі пігулки, пігулки від головного болю, і пропонував все це нам.
– Чи міг він вбивати, чи відчували ви загрозу?
– Коли хтось підходив, він стріляв. Дрон його дуже вивів з себе, стріляв по дрону.
– Коли він заспокоївся та вирішив здатися?
– Після розмови з президентом. Вони говорили з президентом хвилин 15. Потім він побачив повідомлення у президента на сторінці, на яке очікував, і одразу почав роззброюватися, повернув нам усім телефони. Потім він приніс нам усім вибачення і вийшов здаватися.
– Як ви сприйняли дивний захват терориста, адже його затримали двічі, другий раз з БТРом та світло-шумовою гранатою?
– Чесно кажучи, з БТРом – це як цирк, бо все закінчилося, а знов почали. Було дивно спостерігати.
– Вам не здалася вам уся ця історія виставою?
– Мені здалося, що він був дуже націлений на виконання його вимог, і домігся цього, ось і усе.
– Як ви себе зараз почуваєете?
– Нормально почуваю, спав нормально.
