42-річна Олена Бочкар – родом з міста Гуляйполе Запорізької області. Там до повномасштабного вторгнення жила з чоловіком та виховувала 5-річного сина.
Читайте також: Зеленський відреагував на скандальний проєкт про посилення мобілізацію
Суспільному переселенка Олена Бочкар розповіла: працювала помічником судді, але 24 лютого 2022 року звичне життя змінилося на постійні обстріли та життя у підвалі.
“Лінія зіткнення проходила в шести кілометрах. Для мене, як людини, яка ніколи такого не бачила, це був жах. Ніхто не очікував, що буде війна повномасштабна і наскільки активними будуть бойові дії. І це було страшно”, — зізнається жінка.
Пригадує: з 2 березня 2022 року у Гуляйполі зникли світло, газ і вода, мобільний зв’язок був з перебоями. Про обстріли сповіщали лише церковні дзвони.
“Ми спустилися в підвал і за кілька хвилин почався мінометний обстріл — міни рвалися фактично на вулиці, де знаходився будинок. Бачили, що деякі будинки зруйновані, на них були видні сліди прильотів, осколки”, — пригадує Олена Бочкар.
Залишатися далі у місті Гуляйполе було небезпечно, тому 13 березня 2022 року родина Бочкарів покинула рідне місто на власному авто. З речей, пригадує жінка, взяли найнеобхідніше.
“На той момент ми їхали в нікуди. Ми не знали, куди росіяни дійшли. Це все Запорізька область, а Мелітополь та Бердянськ тоді були вже захоплені. Нам говорили, що треба виїжджати з гуманітарними конвоями, але їх теж обстрілювали”, — каже жінка.
Олена Бочкар з сім’єю переїхала до Луцька — сюди, каже, їх покликали родичі. Перший місяць жили у будинку знайомої. Зараз родина винаймає житло, чоловік знайшов роботу, син пішов до школи.
“В мене не було такого відчуття, що ми десь на чужині. Це все наша країна. Просто сама ситуація стресова. Я дуже переживала за своїх батьків, за бабусю, які там лишилися”, — зізнається переселенка з м.Гуляйполе Запорізької області.
Зараз Олена не працює. Говорить: піклується про сина-другокласника, який досі боїться звуків тривоги. У вільний час, аби відволіктися від болючих спогадів, почала в’язати мереживні серветки. Таке захоплення жінка має з дитинства.
“Для мене в’язання — як арттерапія. До війни в мене були думки про те, щоб чимось таким займатися. Але коли людина має постійну роботу, якусь стабільність, страшно було щось міняти”, — говорить Олена Бочкар.
В’язанням переселенка займається упродовж року. За цей час змайструвала майже 200 серветок — переважно на замовлення, таким чином заробляючи на життя. Своє майбутнє родина Олени пов’язує з Луцьком, бо повертатися, каже жінка, їм нікуди.
“Місто Гуляйполе дуже сильно пошкоджене, просто майже стерте. Навіть якщо воно буде відновлене, це буде нескоро. Тому ми будемо лишатися тут, в Луцьку. Мріємо, звичайно, про закінчення війни, як всі”, — говорить переселенка Олена Бочкар.
Читайте також наші новини у Facebook
