Костянтин Байчук – майор Збройних сил, начальник групи комунікацій штабу 100-ї бригади територіальної оборони Волині. Добровольцем чоловік пішов до війська у 2015 році у віці 50 років, з початку повномасштабної війни знову став на захист України.
Свою історію військовослужбовець розповів Суспільному.
– З чого розпочалася ваша військова служба?
Моя військова спеціальність не дуже підходить для цієї війни, я командир гідроакустичної групи радіотехнічної служби крейсерського підводного човна.
У 2015 році я попав в 14-ту нашу бригаду, мені пощастило, бригада формувалась після того, як 51-ша була розформована. В складі 14-ї бригади, ми пройшли дуже ретельні навчання. Нашу бригаду зробили резервом Генштабу. Ми пройшли всі полігони, пройшли хороший вишкіл і влітку 2015 року попали на лінію зіткнення. Це була смуга від Маріуполя і вгору до Донецька, Мар’їнки, Красногорівки.
– У 2022 році ви теж стали на захист батьківщини?
Я пішов добровольцем, хоча міг не йти, бо був багатодітним батьком. В перший день війни відразу пішов у військкомат. Біля військкомату нашого було не пройти не поїхати, людей було дуже багато. Я був дуже здивований, якщо у 2015-2016 роках, коли ми були на сході, приїжджали й бачили тих людей в кращому випадку волонтерами, які допомагали, то тут всі ті люди прийшли добровольцями, і до сьогодні більшість з них воює і тримає оборону разом з тими ветеранами, які пройшли 2014-2016 роки.
– Якщо порівнювати бойові дії тоді та з початку повномасштабного вторгнення, наскільки вони відрізняються?
Бойові дії в Іловайську, в Донецькому аеропорті, тоді були більш стриманні, обмежені калібри, обмежена можливість відповідати. Сьогодні війна повномасштабна, ми це відчуваємо навіть і тут, у Луцьку. Прилітає поповній, ніхто не дивиться, який калібр, застосовують хімічну зброю, гази, фосфорні снаряди, які були застосовані особливо під Бахмутом проти нашого батальйону. Це зовсім інша війна.
– Зраз ви служите у 100-ій Волинській бригаді територіальної оборони?
Наша бригада тримає оборону на Лиманському напрямку. Першим на схід потрапив наш Луцький батальйон, який на початку березня зайшов під Бахмут і мужньо тримав оборону, дуже добре себе показав. На сьогодні хлопці виведені з того напрямку, але зараз вони на Куп’янському напрямку, там теж не прохолода, а гаряче, обстріли, штурмові дії, але все ж таки є можливість трошки перевести дух хлопцям після Бахмута.
– Нещодавно бригада відзначала п’яту річницю створення та отримала відзнаку президента?
Я думаю, що успіх нашої бригади, ця відзнака президента: почесна стрічка до нашого бойового прапора, це все піт і дуже напружена робота. Наша бригада цілий рік була на кордоні з Білоруссю, у нас тут на Волині.
Наша бойова підготовка була на найвищому рівні. Багато роботи було зроблено руками бійців, втому числі й міцна смуга оборони вздовж нашого кордону.
– Бригада має свій прапор, що він символізує?
Мотиваційний прапор нашої 100-ої окремої бригади територіальної оборони Волині не з’явився за один день. Він створювався під час бойового шляху нашої бригади. Створювався з початку, як окремі шеврони кожного окремого батальйону.
В нашій бригаді є батальйон Луцького району він обрав за символ рись — хижак. Камінь-Каширський батальйон вибрав собі символ кабан — сильний, рве на частини ворога. Наш Луцький батальйон обрав сокола, тому, що у нас на вежі замку живуть соколи. Ковельський батальйон обрав собі символ Ковеля підкову і сову — мудрість. Володимирський батальйон обрав собі вовка.
– Що найважче на війні?
Війна — це втрати. Втрати є і в нашій бригаді, але бажано за Україну жити, а не помирати.
