Скандально відомий колишній настоятель Києво-Печерської лаври митрополит Павло (Лебідь) виявився власником особняка на Печерських пагорбах завдяки “віджиму” землі у спадкоємця. “Хатинка” виросла на кістках загиблих унаслідок фашистського бомбардування киянок.
Смертний гріх – не завада
Сьогодні митрополит Павло перебуває під домашнім арештом за підозрою у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі та виправданні збройної агресії РФ. Абсолютно законні дії СБУ в Росії було сприйнято як “гоніння на церкву” та “полювання на відьом”. Однак, як стверджують люди, “на “Паші Мерседесі” тавра ніде ставити”.
Священнослужитель, здавалося б, має бути взірцем для вірян, що вже говорити про вчинення ним смертних гріхів, а жадібність (корисливість) – один із них.
“Корисливість – ненаситне бажання мати, або шукання і набуття речей під виглядом користі, потім тільки щоб сказати про них: мої. Предметів цієї пристрасті безліч: будинок з усіма його частинами, поля, слуги, а головне – гроші, тому що ними можна все діставати”, – визначив святитель Феофан Затворник.
Але що митрополиту Павлу ці слова? Він усіляко потурає своїй жадібності: любить дорогі годинники, автомобілі (за що й отримав прізвисько “Паша Мерседес”) і став “колекціонером” нерухомості. Історія про те, як він отримав особняк у центрі Києва, – яскравий тому приклад. Та ще й із кримінальним душком, передає OBOZREVATEL,
Розбомбили фашисти, відібрали “святі”
Родина Береговенків жила у Києві на вулиці Землянській, 10 починаючи ще з далекого 1913 року. 1941 року, під час бомбардування фашистами Києва, будинок було зруйновано: загинули троє членів цієї родини – дві дівчинки та жінка похилого віку. Поховали їх під час війни там же – на рідному обійсті.
Єдиним, хто вижив, кого солдати дістали з-під уламків, був однорічний Вітя. Через роки разом із мамою він наново відбудував будинок. Після смерті всіх рідних (останньою 1987 року померла мама) Віктор став єдиним спадкоємцем і власником всього домоволодіння, що підтверджується рішенням суду від 21 листопада 1987 року та свідоцтвом про право на спадщину.
Наприкінці 90-х почалася хвиля приватизації. Віктор Береговенко 1998 року (як і сусіди) звернувся до Печерської держадміністрації, щоб приватизувати земельну ділянку, але зіткнувся з потужною протидією.
Чоловіка, який працював на київському заводі “Арсенал” (державному підприємстві військово-промислового комплексу), чиновники ганяли по колу за новими та новими довідками. А у жовтні 2000 року трапилося лихо: будинок підпалили – від нього залишився лише фундамент.
Уже після пожежі Віктор несподівано дізнався, що майже рік тому Київрада віддала його ділянку у володіння двом “святим отцям”. І не абикому – новими “власниками” виявилися Блаженніший митрополит Київський та всієї України Володимир та намісник Києво-Печерської лаври, на той час єпископ, Павло.
За рішенням Київської міської ради від 28.12.1999 року № 198/700 “Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків та господарських будівель” громадянам Сабодану В.М. та Лебедю П.Д. було виділено земельні ділянки розміром по 0,10 га кожному на вул. Землянській. Цікавий момент – рішення Київради датоване тим самим днем, коли нотаріус видав Віктору Береговенку свідоцтво про право на спадщину, за яким чоловіку належить усе домоволодіння.
Законний спадкоємець був шокований тим, що земля предків пішла до рук чужих людей. Він не сидів склавши рук, проте лише 14 серпня 2001 року Печерський суд задовольнив позов Береговенка до Київради та визнав недійсним виділення священнослужителям чужої землі (через численні порушення чинного законодавства).
Впливові священники натиснули на важелі, і Київрада оскаржила це рішення у вищій судовій інстанції – Верховному Суді. Той, своєю чергою, повернув справу на повторний розгляд. А через рік Печерський суд Києва виніс прямо протилежне (своєму попередньому) рішення! Тепер – на користь “отців”. Причому засідання відбувалося у закритому режимі: на нього не пустили журналістів, також було незаконно заборонено використання технічних засобів фіксації процесу.
Проте Віктор Береговенко здаватися не збирався – вирішив опротестувати рішення. Він сплатив судовий збір, проте квитанції про це вже в суді дивним чином зникли. Причому тричі! Поки не минув термін подання апеляції.
Після отримання виконавчого листа з суду митрополит Володимир (Сабодан) та настоятель Лаври (Лебідь) на фактично відібраній у літнього киянина землі розпочали будівництво своїх особняків.
Береговенко продовжував битися за землю, на якій майже століття мешкала його родина. У цей час міліцію закидали скаргами про нібито незаконні дії Віктора Береговенка. На думку колишніх правоохоронців, яким вони поділилися з OBOZREVATEL, це робилося навмисно, щоби остаточно “віджати” землю. Міліція ж не могла втрутитися, бо це була цивільно-правова суперечка, яка на той час розглядалася в суді.
Судові тяжби тривали аж до 2007 року – і в результаті літній киянин залишився ні з чим. Домогтися справедливості, побороти впливових священнослужителів, яким явно допомагали і чиновники, і суд, виявилося неможливо.
А наступного року Лебідь став депутатом Київради від проросійської Партії регіонів.
