Тетяна Кузьмич у свої 67 років стала популярною бабцею у соціальній мережі «ТikTok». Відео із сільських буднів її життя набирають по 100-200 тисяч переглядів. Є й таке, яке переглянули 989 тисяч користувачів тік-току. Веде сторінку, яка має символічну назву «Балавчиха», знімає та монтує відео її улюблений онук Назарій.
Про це пише газета Нове життя.
У відеороликах – виключно сільська тематика та, найголовніше, відкритість бабусі Тетяни. Гортаючи її сторінку, можна побачити, як вона готує традиційні українські страви, заквашує капусту, збирає врожай бульби, буряків, садить на зиму часник, пасе корів чи спілкується зі своєю сусідкою. Власне, показує те, чим наповнене її нелегке життя. Адже шлях нашої землячки довжиною у 67 літ далеко не завжди стелився рівненько та гладенько. «Було по-всякому. Але легко ніколи не жила. Напевно, я родилася в таку хвилину, що треба все вміти робити», – з посмішкою зазначає Тетяна Іванівна.
Життя ніколи не було легким
Жінка родом із Дніпро-петровщини. Туди свого часу, тікаючи від голоду, виїхала її сім’я. Пані Тетяна була однією дитиною у батьків. «Коли мені виповнилося 5-6 років, ми вернулися у Люб’язь. Пам’ятаю, що спочатку, доки, так би мовити, ставали на ноги, бідували. Але я навіть ходила у дитсадок, який функціонував у сільській хатині. Потім у вісім років пішла до школи», – розповідає жінка.
Доля склалася так, що мама Тетяни Кузьмич розійшлася із першим чоловіком. Згодом вийшла заміж за вдівця й стала мамою для ще п’яти дітей. «Тож я росла у великій сім’ї. Батько добре до мене ставився. І з усіма названими братами та сестрами жила в лад», – каже Тетяна Кузьмич.
Після закінчення школи жінка пішла працювати в колгосп. Але, усвідомивши яка то тяжка праця, вирішила вчитися далі. Тож наступного року, склавши вступні іспити, стала ученицею Рожищенського зооветеринарного технікуму. Про роки навчання вона відгукується лише хорошими словами, адже завжди була відмінницею та активісткою. Отримувала підвищену стипендію, тож мала свою копійку, постійно брала участь у різних заходах, вела стінгазету. «Траплялося таке, що я навіть два роки була начальницею штабу комсомольського прожектора. Я гарно писала твори, навіть вірші», – розповідає пані Тетяна.
Після закінчення технікуму на молоду жінку чекали й зовсім непогані перспективи. Однак вона повернулася у рідний Люб’язь, адже спішила до мами, котра потребувала її уваги. Відразу вийшла заміж за місцевого парубка, з яким, як зізнається, довгий час зустрічалася. А далі закрутилися сімейні сільські будні.
Як і годиться на той час, Тетяна Іванівна пішла у невістки. «Чоловік був найменшою дитиною у батьків, тому питання житла не стояло. Щоправда, зі свекром мало довелося мені жити. Адже через три роки його не стало. А от зі свекрухою під одним дахом прожила 14 літ. І знаєте, все було у нас добре», – ділиться жінка.
Разом із чоловіком виховували єдиного сина Сергія, тяжко працювали на роботах, заробляючи копійку, зводили спільними зусиллями власний будинок і, звісно ж, тримали чималу господарку та обробляли добрий шмат поля. Все – як і у всіх. «Чотирнадцять літ я проробила у Шлапані на ветдільниці. А потім, коли не стало свекрухи, змушена була перевестися на роботу у своє село. Тож у місцевому колгоспі працювала на різних посадах. Була і завфермою, займалася деякий час осіменінням. А в останні роки трудилася ветлікаркою. Робота ніколи не була легкою, але колег мала хороших. Мені завжди везло працювати із хорошими людьми. Коли у когось був день народження, ми дружно святкували біля озера. А як ми разом любили співати…» – із ностальгією лине в спогади Тетяна Кузьмич.
Серед захоплень – квіти, книги, рушники
Пригадує жінка, як колись із чоловіком поспішали до клубу на перегляд індійського кіна. А ще обоє завжди любили багато читати. Нові порції книг брали у бібліотеці, завжди передплачували газети. Тож із сімдесятих років до сьогодні Тетяна Кузьмич – постійна читачка «Нового життя».
Ділиться Тетяна Іванівна і своєю книжковою мрією. «Колись, ще у технікумі, я почала читати книгу «Сестри Річинські», але так і закинула її. То от тепер дуже хочу прочитати це видання», – каже люб’язівка.
Загалом же жінка ніколи не сиділа склавши руки. Постійно – в трудах. Як не господарство попорати (адже й досі тримає корівку, свиней, птаство), то на полі треба все впорядкувати. А ще вона – затята любителька вирощування вазонів, квітів, нові сорти і цікавинки яких замовляє в журналах. Немало часу присвячує пані Тетяна і рукоділлю. Адже полюбляє час проводити, малюючи на полотні різнокольоровими нитками узори. «Рушників багато вишиваю. Торік роздала десь тридцять. Хтось купує, але найбільше люблю їх дарувати. І на церкву багато вишила. Та розкажу, як колись навчилася вишивати. Мама моя вміла тільки гладдю, тож цю науку передала і мені. Пасемо ми якось корів, я, напевно, тоді була у класі 4, сиджу і вишиваю простирадло волошками. А моя тітка вишивала якраз картину хрестиком. Мені ж кортіло навчитися так само, тож кажу: «А я вмію теж так вишивати». Вона ж відразу мені дає картину і каже, щоб я показала. Я раз вколола голкою, другий… І ніяк у мене не вийшло. Так ця тітка і навчила мене вишивати хрестиком», – пригадує Тетяна Кузьмич.
Не пасе задніх жінка й у чорничний сезон. Навіть цього літа двадцять сім днів поспіль прошкувала лісовими стежками у пошуках ягід. Бо ж на «голу» пенсію не так і просто в теперішній час прожити. А ще ж і досі оговтується сім’я Кузьмичів від пережитого горя – пожежі. Звісно, як наголошує Тетяна Іванівна, завдяки небайдужості односельчан та жителів ближніх сіл вдалося відбудувати хлів. Але й до сьогодні є у них зовсім непланові витрати. Як-от, треба то лопату придбати, то косу. Адже весь сільськогосподарський інвентар згорів до тла. Знищені були й усі будівельні матеріали, які придбав син із невісткою для облаштування свого гнізда. «Дякувати Богу і людям, ми якось те пережили. Й уже два роки син живе у своєму новому будинку. Разом із дружиною виховують трьох синів. От онуки – то і є моя найкраща втіха», – каже жінка.
Та все ж найбільше до бабусі горнеться середній онук Назарій. Він і був ініціатором створення її сторінки у «ТikTok» «Балавчиха». До слова, саме так по-вуличному звуть Тетяну Кузьмич у селі.
Популярною бабцю зробив онук
Упродовж кількох місяців у соціальній мережі «ТikTok» онук активно веде сторінку своєї бабусі. Регулярно там опубліковує коротенькі відеосюжети із її життя. Знімає свою бабусю практично всюди: як вона пасе корів, цідить молоко із баньки, розпаковує покупки із сільського магазину, працює в полі чи й просто бесідує із онуком.
Звісно, сама Тетяна Іванівна сприймає таку «славу» із посмішкою. Хоча, як зізнається, у селі її вже навіть блогеркою називають. «Колись я попросила Назара, щоб сфотографував кущ півоній, де було аж 79 бутонів. Відтоді онук почав усе якісь відео знімати. Я спочатку сварилася з ним, відверталася. А тепер уже й геть звикла», – каже люб’язівська блогерка Балавчиха.
Шанувальників її сторінки вистачає, про що свідчать сотні тисяч переглядів відео та чимало вподобайок. А от днями пані Тетяна разом із онуком уже розпочала вести і прямі ефіри, під час яких обоє щиро відповідають на усі запитання. І люди досить активно переглядають ці відео та справедливо коментують: «Дай Боже, всім таких бабусь мати, щоб вони із задоволенням сиділи у тік-тоці».
