Як стало відомо, 1975 року львівське видавництво «Каменяр» випустили інформаційний буклет про Шацькі озера.
Видання більше сорокарічної давності потрапили до рук журналістів Район.Шацьк.
Автор розповідає, що волинські озера щедро діляться з людьми своїми багатствами. І найбільше з них – риба. Тут водиться щука, лин, лящ, плотиця, карась, сом. Деякі водойми зариблені судаком, коропом, сазаном, сигом, рипусом, білим амуром.
Якщо вірити автору, то 46 років назад можна було зловити на вудочку навіть вугра.
«Дивна якась це риба. Живе, нагулюється в озері, а досягнувши статевої зрілості, залишає рідні місця і вирушає в довгу й нелегку подорож – до Саргасового моря, єдиного в світі нерестовища вугрів», – розповідає автор.
За словами автора, риба пливе течіями рік до морських просторів, але знесилена важким шляхом відкладає ікру та гине. Підхоплене Гольфстрімом, потомство дрейфує до берегів Європи, де у вигляді склоподібних личинок заходить масами у ріки, звідки поширюється у водоймах.
А от на Шацькі озера річковий вугор завозиться для нагулювання.
«Його личинки транспортують літаками в спеціально виготовлених дерев’яних ящиках. У кожному з таких ящиків є дві рами, підшиті полотном. На одну з них кладуть шматочки льоду, що повільно тане,- цим підтримується волога й температура, необхідні для життя склоподібних вугорків, які лежать на верхній рамці.У такому анабіотичному стані вугор може прожити не більше 48 годин», – розповідає Віктор Лазарук.
Працівники Шацького рибзаводу після прибуття посилки мусили швидко доставляти до водоймищ личинки.
3 1956 року у Шацькі озера близько одинадцяти мільйонів штук вугрової молоді, у тому числі близько трьох мільйонів – в озеро Світязь.
Проте промисловий вилов риби, на думку автора, тоді був невисокий: у 1973 році він становив всього одинадцять процентів від загального вилову.
До слова, найбільший вугор, який потрапив у сіті на Шацьких озерах, за інформацією 1956 року, важив 5 кг, а довжина його – 1,2 м.
