Волинянин отримує пенсію у 200 тисяч гривень

Про це йдеться на сторінці «Історія УПА» у фейсбуці. Згідно з повідомленням, у березні минулого року Плахтій звернувся до суду з вимогою перерахувати йому пенсію. Восени 2020-го Волинський окружний адміністративний суд повністю задовольнив його клопотання. Таким чином Борис Плахтій домігся підвищення суми свого пенсійного утримання, яка зараз становить понад 200 тисяч гривень на місяць (як випливає із судового рішення, йдеться про 202 895 грн пенсії на місяць. — Ред.), – передає Волинь-нова. 

Зазначимо, що цей суддя у відставці нещодавно потрапив на сторінки українських видань у зв’язку з тим, що Національна комісія із реабілітації жертв політичних репресій реабілітувала Івана Гончарука, який був останнім вояком УПА, що йому радянський режим виніс смертний вирок. Саме Борис Плахтій та ще двоє народних засідателів поставили під ним свої підписи.

До речі

Суддями працюють також дві доньки Бориса Плахтія: Наталія Плахтій — ​суддею Волинського окружного адміністративного суду; Інна Плахтій — ​суддею Луцького міськрайонного суду. Мають авторитет у юридичній спільноті: 10 березня Інна Плахтій стала членом Вищої ради правосуддя за квотою з’їзду суддів. Крім цього, її дочка Катерина Троць працює у службі інспекторів Вищої ради правосуддя.

Родичі розстріляного досі не знають, де він похований

Івана Гончарука, якого реабілітувала Національна комісія із реабілітації жертв політичних репресій, розстріляли в СРСР у 1989-му, за два роки до проголошення Незалежності. За словами співробітника Центру дослідження визвольного руху Володимира Бірчака, справа щодо українського повстанця була сфальсифікованою. Так, до свідків були залучені діти вбитих сорок років перед тим радянських активістів, штатних та позаштатних працівників НКВС. «У 1944-1945 роках цим свідкам було лише по 10–12 років, а Івану — ​двадцять, але свідки впізнали Івана Гончарука за фото, зробленим в п’ятдесятирічному віці», — ​розповів дослідник.

«Убивств на моїй совісті нема, перед людьми я чистий…» — ​на суді Іван Гончарук відкинув усі звинувачення.

Іван Гончарук народився в 1925-му в селі Грудки, що на Волині. До лав Української повстанської армії потрапив у 1944 році. Його загін діяв у Камінь-Каширському та Ратнівському районах, у ньому Іван відповідав за господарську частину. У грудні 1945-го його боївку було розбито, а самого відправлено до ГУЛАГу на 20 літ. Звільнили у 1956-му «через недоцільність подальшого перебування в ув’язненні». Після того із сім’єю мешкав у Харкові. Час від часу навідувався в рідне село Грудки. У 1986 році знову приїхав на роковини смерті сестри, після чого на нього написав донос стукач КДБ.

Івана Гончарука засудили до розстрілу в 1987-му. Сам вирок приурочили до «70-річчя Жовтневої революції». На суді Гончарук відкинув звинувачення: «Убивств на моїй совісті нема, перед людьми я чистий… Заслухавши прокурора, я не міг собі уявити, що за 42 роки став таким злочинцем… Лише одне можу сказати, що був добрим пастухом».

У 1989-му постанову про відмову у помилуванні підписала Валентина Шевченко, голова Президії Верховної Ради УРСР. Розстріляли Івана Гончарука 12 липня 1989 року, за два місяці до того, як відбулися установчі збори «Народного руху України за перебудову»… На цей момент йому було 64 роки. Фактично його стратили за ті самі «злочини», за які відправили до ГУЛАГу у 1946-му. Він був останнім воїном УПА, якого засудили до смертної кари в СРСР.

Місце поховання упівця донині невідоме. «Після виконання вироку прийшов лист, щоб забрали його речі. Ми відповіли, що за ними не приїдемо, і попросили вислати зубний міст батька. Вислали. Така маленька коробочка, як маленький гробик», — ​згадувала донька страченого Наталія…