Олег Скрипка – це легендарний український співак, який поєднує на сцені силу голосу та сенс буття. Він є справжнім у своїх почуттях і емоціях, адже не може терпіти фальші.
Напередодні соліст гурту «Воплі Відоплясова» поділився з журналісткою «Волинь іnfa» з чим асоціює Волинь, як мотивує себе під час повітряної тривоги та що зробить після бажаної перемоги.
Як відомо, Ви на Волині не вперше. З чим у Вас асоціюється Волинь?
Як не дивно, але Волинь асоціюється в мене з вугрями. Шацькі озера, вугрі. А також смачна кава та випічка.
Луцьк можна порівняти з міні – Парижем. Місто з усілякими кав’ярнями та смаколиками, де панує мистецька атмосфера.
Повернімося до реалій сьогодення. Чи зіштовхувалися Ви з певними випробуваннями, які репрезентує війна: вимкнення світла, повітряна тривога, тощо?
Напередодні зливав бензин у генератор. До слова, прикрий інцидент стався тоді коли я давав інтерв’ю американському журналісту. Відтак, вимкнуло світло та інтернет.
А ось найяскравіші повітряні тривоги були під час виступу у Жовтневому палаці з оркестром народних інструментів. Так було двічі.
Пригадую, як у вересні я виступав і майже цілий концерт ми зіграли на пісні “День народження” . Утім, насамкінець розпочалася повітряна тривога і ми усі спільно з глядачами попрямували до підвалу. Тим не менш, ніхто з присутніх не розійшовся.
Коли прилетіло по Дніпру, у той день ми грали “Маланку”. Власне, тоді теж застали повітряну небезпеку.
Нестерпно, коли переривається виступ через повітряну тривогу. Але як потім з тієї ж ноти та енергетики почати працювати далі?
Енергетика береться, як у всіх українців. Якщо ж сидіти склавши руки- можна здуріти. Відтак, допомагає волонтерство та підтримка один одного. Тим паче, усі концерти нині благодійні.
Коли ти конкретно збираєш кошти на тепловізори чи безпілотники і згодом бійці із вдячністю звітують про знищення орків – це надихає на енергію. Рухаємось до перемоги!
Що Ви плануєте зробити після перемоги?
Напевне, я переконаю родину виїхати закордон, адже вони категорично відмовились проти виїзду з України. Зізнаюсь, я хочу відпочити разом зі сім’єю, сподіваюсь це буде влітку.
Також я прагну зробити великий хороший фестиваль. А ще провів би день нічого не роблячи.
Війна – це каталізатор, який згуртовує та об’єднує суспільство. Ви погоджуєтесь з цим твердженням?
Війна підняла сенси. Зрештою, багато людей, які мислили та жили поверхнево ці сенси стали для них доступними. Відтак, абсолютно погоджуюсь. Адже в нас є одна мета. Чесно кажучи, об’єднуючий фактор, такий як спільний ворог – це діюча сила.
Тоталірне суспільство вигадує спільного ворога, а в нас – він є реальний. Він і раніше був, щоправда чимало українців це не усвідомлювали.
Пригадаємо трагічну мить, яка сталася 14 липня 2022 року у Вінниці. Близько 11:00 дві російські ракети типу “Калібр” вдарили по місті. Це сталося за 10 хвилин до того, як там мали з’явитися Ви разом з командою. Що відчули в той момент?
Я усвідомив це мягко. Не те, щоб я надто перелякався. Розуміння прийшло поступово, що відбулося. В той момент ми не могли дозвонитися до свого організатора. І потім помітили, що телефон ввімкнений, незважаючи на приліт. Зрештою, якщо був би приліт – не працював телефон. В ту мить цей фактор нас заспокоїв, було сподівання, що він живий. А потім крізь призму телефоного екрану нам відповіла санітарка. Відтак, вона повідомила, що організатор живий але отримав поранення. До слова, це велике диво, що він вижив. Виявилось, що ракета прилетіла з відстанню у пару метрів, де він перебував.
На мій погляд, це був мені наданий знак, але я досі не розшифрував, чому так усе відбулося.
Коли я повернувся до Вінниці через два місяці потому, ми все таки зіграли концерт.
Врешті – решт, ми усі звичайні люди. Господар клубу, де мав би відбутися концерт, організатор…. Вони обидва були поранені. І будівля клубу теж постраждала.
Але усі організувалися. І ніхто навіть не здав квитки. Ба більше, ми зібрали кошти для підрозділу, де служить мій гітарист Євген Рогачевський.
Якби це був би звичний концерт, він би пройшов – просто. Це був концерт з великим змістом. Переконаний, що нині ми проживаємо часи одкровень, відкриваючи для себе певні чуттєві речі.
На Ваш погляд, що не вистачає українській пісні?
Українській пісні не вистачає культурної структури. Тобто, немає розуміння на рівні держави, що ми мусимо зробити і куди ми рухаємось. Тим паче, відсутня позитивна селекція у світі музики.
Крім цього, немає так званої «Opinion leadership», – критики, яка давала б людям напрямки. Нині люди просто орієнтуються на показники підписників у соцмережах. Зрештою, усе це регулюється. Це ніби, як омана популярності.
Якщо ж говорити про музику, як про цінність, зміст та сенс – то вона потребує механізм направлення до уваги суспільства.
Він у розвинутих суспільствах працює. До прикладу, у Франції є кагорта журналістів до думки яких прислуховуються. Адже вони є спеціалістами у певній галузі. А у нас здебільшого заангажоване телебачення та мополізований музичний ринок.
Ці дві сходинки музичні, які керують усією країною. І звісно, вони слідують своїм інтересам, “пропихуючи” бажаних артистів.
Твердо переконаний, що в Україні був завжди присутній цинізм. Йдеться про політичний та культурний сфери. І пересічний слухач цей цинізм часто – густо не помічає.
Суспільство сприймає, це як за чисту монету, присутня певна безпринципність.
Зрештою, прямі конкуренції артистів, які віддано роблять свою справу не мають шансу бути побаченими в сучасному музичному світі.
Оскільки вони не володіють інструментом прокрутки сторінки в соцмережі Instagram.
Вони займаються іншими речами. А тих кого бентажать розкрутки власних сторінок – вони на коні. Власне, виходить що публіка приходить на концерт хороших «бізнесменів». Отож, це персона – бізнесмен, який вміє трішки співати чи грати.
Так не мусить бути.
Нині вийшла на сцену «Байрактарщина» – втілення цинічного патріотизму. І це поки що не приїхала «Тероборона Монако» в Україну, яка може серйозно взятися за шоу – бізнес.
Пригадую час після Революції. Тоді я спостерігав, які процеси відбувалися опісля. Зрештою, не факт, що воно відбудеться після перемоги.
Проте, суспільство може побачити не тих Героїв війни і Героїв музичного фронту, які несли високо Прапор. Подібне вже відбувалося в країні.
Такий процес можна впевнено порівняти з поличкою у супермаркеті: люди купують товар на рівні очей, а ось що стоїть внизу – люди не бачать.
Влучно пригадати правило золота: воно на поверхні води не плаває, а знаходиться внизу. Усі бачать те, що існує на “поверхні”.
З ким Ви підтримуєте дружні відносини?
Рік тому я організовував фестиваль зимовий “Країну мрій”. Ось для себе я відмітив декілька артистів, зокрема: “Лемко блю грас бенд», «Пиріг і Батіг», Юрій Сихович, Гордій Старух.
До слова, я б запросив цих артистів на фестиваль. Я вважаю, що українцям варто звернути увагу на вище згаданих вокалістів.
З ким Ви хотіли заспівати дуетом?
Не любитель дуетів, оскільки це чисто прагматична історія. Так, у мене був дует з Христиною Соловій. Утім, написавши пісню, я відчув саме її образ і голос.
Композиція вийшла хороша.
Що побажаєте волинянам?
Бажаю мистецького смаку, хороших артистів, якими пишалося місто, таких як Олександр Положинський ( колишній фронтмен гурту “Тартак”).
Щоб ми усі якнайшвидше перемогли. І нехай Луцьк і надалі підтримує свій імідж душевного та богемного міста, який нагадує міні – Париж.
АНАСТАСІЯ НІКОЛАЄВА
