Софія Неділько – тендітна 20-річна красуня, яка запросто може покласти на лопатки будь-кого, хто насмілиться її образити. Вона – майстер спорту з боксу та кікбоксингу і неоднократна переможниця Чемпіонатів України та світу. Дівчині доводилося бити не лише спортсменів, а й кривдників, Олександра Педана, Сергія Притулу та грабіжника. А ще не менш впевнено вона тримає зброю у руках та з гордістю носить форму ДПСУ (Державна прикордонна служба України). Чемпіонка розповіла, що стимулом зайнятися таким видом спорту, який допоміг навчитися постояти за себе, слугували синці та стусани від колишнього вітчима у дитинстві. Що ховається за історією успіху Софії Неділько – Людини року 2019, яка отримала титул «Спортсмен року» – читайте в ексклюзивному інтерв’ю для Волинь infa.
Як ти прийшла у спорт?
Я не розуміла взагалі такого, що хочу займатися спортом. Коли я була дитиною, років (10 -13) – я займалась різними видами спорту: танці, волейбол, баскетбол і взагалі все, що можна, я скрізь ходила. Ходила до друзів на змагання з рукопашного бою (до дівчат) і думала:
«оце вони дають, як їм не страшно?» – я не уявляла себе на рингу. Потім мене подруга запросила на тренування з рукопашного бою. Але я там була місяці 2-3, а потім вирішла спробувати себе в іншому напрямку, щось менш травматичне. Знайшла в інтернеті сторінку, думала: «піду на кікбоксинг, дурня поваляю і вистачить». Я прийшла – тренер сказав, що з дівчатами не працює і тренуватись я зможу лише для себе, виступати не буду. Мені таке підійшло. Але пройшов місяць і тренер каже: «буде чемпіонат області чи не хочеш ти взяти участь?», – я погодилась, виступила, мені дуже сподобалось. Вперше між нами із ще однією дівчиною була нічия. А потім ще одна область, потім Україна і чемпіонат світу.
Чи доводилось тобі захищатись не на рингу, а в реальному житті?
Доводилось. Щоправда, небагато разів. Найперше – це в школі, адже серед вчителів та однокласників улюбленицею я не була, тому доводилося давати стусанів хлопцям. Але був випадок, коли на мене хотіли напасти на вулиці серед білого дня. Я йшла з університету, тримала павербенк і телефон і мені йшов якийсь чоловік на зустріч. Він хотів вибити техніку у мене з рук, але я поставила блок, захистилась і між нами почалась сутичка. Після цього я побачила поліцію, побігла за ними, але в результаті правоохоронці хотіли «спихнути» все на мене, мовля – це я винна і це я побила людину. Під увагу брали те, що в мене є певні досягнення: на той момент я була Майстер спорту з боксу і кандидат у Майстри спорту з кікбоксингу. Мені сказали: «Може, ти вирішила вміння свої застосувати, може тобі цікаво стало?» Я була дуже здивована. Приїхали слідчі, я їм розказувала все, показувала як це сталося, я їх дуже довго чекала, а потім вони мені це сказали і я зрозумла – що толку не буде. Я, щоправда, заяву написала, але все ж з того часу відповіді ніякої так і не було. Чоловік втік. Але ж це було біля школи та університету, близько 11-12 години ранку!
Про що ти в той момент думала?
Як я його вдарила, перше в голові в мене було: «аби не сісти, аби я його десь не сильно вдарила, аби він не впав». Старалась це робити акуратніше, бо вдарити може кожен, але це не ринг: десь може бути камінь, паркан… Впав, помер і все – летальний випадок. Я обдумувала кожен крок.
Чи стикалась ти із фізичним насильством?
Одна із причин, чому я обрарла такий вид спорту – це те, що в мене в дитинстві був вітчим, який любив випити і «розпускати руки». Час від часу він міг підняти руку на мене чи на брата. Це не були значні побої, але синці лишались.
Як ти потрапила у Луцьку військову частину?
Сама знайшла цю роботу, бо звільнилась з туристичної фірми, де працювала вже довго. Хотілось змін, тому шукала роботу в інтернеті. Я розуміла, що точно піду служити або десь в поліції, або десь в якійсь такій структурі.
Коли я прийшла у Луцьку військову частину – мені запропонували контракт з хорошою зарплатнею, оскільки я спортсменка, в мене є непогані досягнення, плюс дуже хороші фізичні дані, я їм підходила і я погодилась. А назва моєї професії дуже довга, тому якщо коротко я працюю з повсякденними документами в штабі Луцької військової частини. Ніколи не думала, що буду одягати форму.
Ти вмієш користуватись зброєю?
Навчилась стріляти з пістолета, автомата і в мене тепер з’явилось нове захоплення – стрільба. Це дуже неочікувано. Мене вчить мій друг-військовий, який запросив в тир постріляти. В мене були хороші результати і він запропонував тренуватись чи для себе, чи, можливо, для спорту.
Gepostet von Софія Неділько am Samstag, 4. Januar 2020
Як батьки ставляться до вибору твоєї професії та захоплення?
Вони відносно добре на це відреагували, прийнаймні краще, ніж на кікбоксинг. Можливо, вони зрозуміли, що вже все, дитина втрачена (сміється, – ред.). Але тато підтримував, допомагав, багато в чому консультував на початку, як подавала ще документи. А мама взяла нейтрателітет: хочеш служити – служи, хочеш битись – бийся. Вона категорично не ходить на жодні змагання, боїться, не хоче бачити. А тато, якщо в Луцьку змагання, то завжди приходив, дивився.
Ти на маму не ображаєшся?
Я її розумію… Вона мене виростила і бачити як твою дитину б’ють чи вона когось гамселить – не найкращий варіант.
Розкажи про свою участь у шоу «Інтуїція». Ти била Сергія Притулу і Олександра Педана?
Щодо побоїв – це ж було легенько і на камеру, але так – Притулу била, Педана била і на камерах все записано.
Взагалі мене знайшли через соц.мережі. Мені спочатку зателефонував менеджер і сказав, що мене хочуть запросити на шоу «Інтуїція». Я тоді ще подумала, що це просто жарт, ще якраз зі змагань приїхала і собі думаю: «оце хтось юморист». «Відшила» менеджера плавно… Але до мене через 4 місці знову зателефонували: «Це знову я, хотіли запросити…», але я кажу: «та ну, це якийсь розводняк, нікуди я не поїду». Потім до мене зателефонував інший менеджер і сказав, що хотіли б зі мною поспілкуватись через Skype, щоб довести, що все це дійно для шоу і по-справжньому, і це дійсно Новий канал. Я погодилась. За півроку до зйомок ми обговорювали всі деталі і через півроку мені скинули геолокацію і запропонували готель. Підготовка до випуску шоу, де мене показали кілька хвилин, і сама зйомка зайняли два дні. Але мені дуже сподобалось, цікаво спостерігати за цим всім із середини, адже по-телевізору – це одне, а за кулісами – зовсім інше. По телевізору все здається таким великим, а насправді на знімальному майданчику купа людей, всі бігають, контролюють процес, підбадьорюють.
Сергій Притула наживо такий же, як і по телевізору?
Притула був дуже втомлений, але наживо такий же як і по-телевізору. Він на камеру посміхався, старався, жартував, але поза нею було видно, що він дуже потребує відпочинку: поспати, поїсти. Я навіть хотіла з ним сфотографуватися, але не стала цього робити з огляду на його стан.
Ти дуже стримана – тебе спорт виховав?
Коли ти хочеш когось вдарити – ти розумієш , що зараз буде біда. Ти цього зробити не можеш, бо тобі не можна, тому що будеш нести відповідальність. Але стримана я з дитинства, всю свою енергію направляла на тренування, на навчання, десь на прогулянках.
Взагалі я дуже терпелива. Всі мені кажуть: «як ти це витримуєш, я б його сама побила». Щоб мене розізлити і довести – це треба робити систематично, я б навість сказала роками. Але якщо вже роздратують – то я тій людині співчуваю. Я – по гороскопу телець, а вони дуже вперті і їх краще не доводити до пікової станції. А ще я мовчазлива і різні світські заходи – не моє, я краще вдома посплю чи з друзями вийду на каву.
До речі, про світські заходи. Розкажи про свої враження від номінації «Спортсмен року» та церемонії нагородження «Люди року 2019».
Я дуже здивувалась, коли мені зателефонувала головна редакторка журналу «People» Олена Бекеша і запросила на церемонію нагородження. Вона сказала: «Тебе номінували як спортсмена року», – і почала розповідати про те, куди треба прийти, дрес-коду треба дотриматись і як виходити на сцену. Я була вражена і не очікувала цього, адже дуже часто поки сам не будеш пробувати – тебе не помітять. На церемонію зі мною пішли мама, тато, брат, сестра і колеги-спортсмени. Довго не могла знайти сукню на такий захід, адже я на подібні штуки не ходжу, тому в мене і в гардеробі не було нічого підходящого. Шукала в інтернеті, питала чи міг би хтось позичити, але в результаті свій наряд вибрала за день до нагородження. Сукню я взяла на прокат у салоні «Lady L».
Але ж приміряти різноманітні образи тобі не вперше, бо ти була і фотомоделлю. Розкажи про це.
Все почалось з того, що мені потрібні були фото в журнал. В мене теж брали тоді інтерв’ю. І я вирішила зробити собі фотосесію: замовила фотографа і ми домовились про зйомку. Потім він просто додав мене у Фейсбук-групу про фотографів, де всі домовляються про зйомки. Час від часу вони роблять пленери, тобто збираються всі фотографи, моделі і вони домовляються про тематику, їдуть на локацію і фотографуються. Там я і познайомилась з усіма, і якщо комусь для зйомки підходила моя зовнішність – мені писали, або ж писала їм я, коли вигадувала собі тему для фотосесії в оригінальному образі. І це всі було безкоштовно: не платили ні мені, ні я.
Заробляти на моделінгу я не планувала, бо я розумію, що зйомки вимагаються багато часу, а на той момент я дуже багато тренувалась і вся була у спорті. Та й, насправді, пропозицій не було багато, бо я маленька ростом. А професійною фотомоделлю я себе не бачу. В мене в пріоритеті – спорт.
Ти отримувала спортивні травми?
Так, були незначні травми, розтяжки отримувала. Але у мене «летять» коліна вже, крутять як у пенсіонерки. Зміщена голінна стопінь – наслідок того, що невдало стала у стрибку.
У спорті можна знайти подруг?
Можна здружитись, але вороги та заздрісники є скрізь.
Тренуюсь я переважно з хлопцями, бо дівчат мало. З ними простіше боксувати, а дівчата емоційні «бачу ціль не бачу прешкод». Бокс – як шахмати, ти маєш продумати хід, передбачити рух, що зробити як піти. Це не м’ясорубка..
Хлопці шкодують дівчат?
Є хлопці, які приходять і кажуть: «я не піднімаю руку на дівчину, ніколи не вдарю, буду легенько». Зазвичай, після того, як їм «прилітає» добре від дівчини 2-3 рази, то б’ють її ще й як! Ще й зуби зціплюють, щоб попасти, (сміється, – ред.).
Чи ви ображаєтесь один на одного?
В нас дуже дружня команда і ми після кожного тренування йдемо на каву чи чай. Образ дуже мало, в мене було тільки кілька разів, що я «заїдалась». Було раз в поєдинку, просила хлопця не бити в живіт (через жіночі фізіологічні процеси), а він навпаки тільки туди і цілився. Тоді я можу взбіситися і прикласти сили. Але після поєдинку ти переключаєшся.
Ти плануєш залишитися жити в Луцьку?
На даний момент так, залишаюсь в Луцьку, але далі – хто зна, як мене занесе. Адже щоразу, коли я кажу «я ніколи цього не зроблю», то, зазвичай, я це роблю і йду на різні речі.
Спілкувалась: Анастасія Кушнарьова
