У середу, 18 грудня, мешканка Володимира Степанида Гнатюк відзначила своє 95-річчя.
Читайте також: У Раді спростували масове закриття ФОПів після ухвалення закону про підвищення податків
Про це повідомили у Володимирській міській раді.
Жорстокі випробування випали на долю жінки. П’ятирічною дитиною її разом із рідними сталінські посіпаки вихопили з теплої затишної хати на Житомирщині й вивезли у далеку холодну Карелію, де вона втратила рідню.
Щойно закінчилася війна, Степанида знайшла у родинній валізці конверт із домашньою адресою, куди, через безліч перешкод, вона повернулася.
До Володимира юна житомирянка потрапила майже випадково. Директор Житомирського медучилища, де Степа не змогла написати український екзаменаційний диктант, бо ж у російській глушині не вивчала рідної мови, спрямував її до посланця з Волині. Завуч педагогічного училища, що саме створилося у Володимирі-Волинському, шукав абітурієнтів по всій Україні. Степаниду Кізяк зарахували першокурсницею відділення, де готували вчителів початкових класів.
Училище закінчила з відзнакою і відразу, без екзаменів, пішла до Луцького вчительського інституту. Тут стало важче, адже філологи мають багато читати, часу на роботу вже не залишалося.
Одержавши диплом із відзнакою, приїхала за розподілом до Оваднівського відділу освіти, звідти спрямували у село Красностав. На квартиру її прийняла родина Гудів – працьовиті, добрі, порядні люди. Час, проведений у їхній хаті, пані Степанида згадує з глибокою вдячністю.
Ще працюючи у Красноставській школі, Степанида Арсентіївна уже заочно здобула повну вищу освіту, якраз тоді учительський інститут став Луцьким педагогічним. Через сім років, уже маючи власну сім’ю, перебралася до Володимира, де з чоловіком збудували будинок. Викладала у середніх класах шостої, потім третьої міських шкіл. Через хворобу на пенсію вийшла раніше, за вислугою років. Виростила доньку і сина. Має двох онуків та п’ятеро правнуків.
Читайте також наші новини у Facebook
