Волинянин Владислав Войтович загинув 5 квітня 2022 року внаслідок бойового зіткнення та масового артобстрілу поблизу міста Попасна Сєвєродонецького району Луганської області.
Без люблячого сина, чоловіка, брата залишилися батьки, сестра, дружина, яка досі чекає свого вірного сина України…
«Розпочалося усе в листопаді 2017 року…. Гортаючи сторінки у тодішньої соцмережі «Вконтакте», я натрапила на обліковий запис молодого юнака. Відтак, з цікавості надіслала запит на дружбу.
Через декілька днів я отримала повідомлення, у якому йшлося про бажане знайомство. Перекинувшись кількома повідомленнями Влад зізнався, що він військовослужбовець і перебуває в зоні АТО», – розповідає вдова Лідія Войтович.
У 2014 вступив до Національного університету «Острозька академія» на спеціальність 034 Культурологія. Однак вирішив залишити навчання й у червні 2017 р. його відраховано за власним бажанням.
Згодом Владислав Войтович став студентом Волинського національного університету імені Лесі Українки. Навчався на факультеті культури та мистецтв.
Із 29.10.2018 по 14.05.2019 – учасник АТО (посвідчення серія УБД № 442116).
«Згодом він жартома зазначив, що захотів би повернути час на декілька тижнів назад, аби запросити мене на каву. Недовго роздумуючи, я відповіла, що побачуся з ним коли повернеться на ротацію. Таким чином ми обмінялись контактними номерами телефону.
Владислав виходив на зв’язок рідко… Утім кожен дзвінок та повідомлення чекала з нетерпінням.
Зненацька у період зими зв’язок з воїном обірвався. У душі панувало нестерне хвилювання.
І ось настав Новий Рік.
Пригадую, о 1:20 отримала довгоочікуване повідомлення: «Привіт, сонце! З Новим роком, тебе!».
Так ніжно Влад назвав мене вперше. І з цього дня усе перевернулось, як «сніг на голову». Відтак, розпочалися наші відносини.
У кінці березня 2018 року Владік приїхав у відпустку. Тоді і вперше зустрілись. Дивовижно, але саме під час побачення, ми зрозуміли, що хочемо це життя провести разом. Зрештою, життя тривало від ротації до ротації. У кожній розмові він наголошував про те, як кохає», – пригадує жінка.
Цифра 1 – особлива для Владислава та Лідії.
Пригадую, 1 жовтня під час романтичної зустрічі, Влад сміливо вийняв футляр з каблучкою та запитав «Чи будеш ти мені дружиною?».
Зізнаюсь, для мене це було дуже неочікувано, адже не гадала, що все станеться так швидко. Прийшовши в гуртожитку, я розповіла подрузі про пропозицію, яку отримала напередодні.
Затім, я одягнула обручку і надіслала світлину Владу, надавши відповідь «ТАК».
Закохані вирішили, що після завершення служби будуть жити разом. Відтак, 4 червня в місцевому РАГСІ стали офіційно подружжям.
«Влад був неймовірно люблячим чоловіком. Завжди у всьому допомагав, підтримував. Здавалося б, ми усюди були разом, навіть у чоловічому куточку, де він майстрував різноманітну техніку.
Він направду був людиною зі світлим розумом та «золотими» руками.Крім цього, ми мріяли подорожувати Україною, а згодом — світом.
Пригадую, напередодні повномасштабного вторгнення, повернувшись з роботи, ми почули новини про те, що ймовірно агресор наступить на нашу країну. Зізнаюсь, в цей вечір панувало погане передчуття в нас обох», – резюмувала Лідія.
Саме 24 лютого 2022 року о 3:40 ранку Росія віроломно розпочала повномасштабне вторгнення на територію України.
«Мешкаючи обабіч траси Львів-Луцьк, ще звечора ми помітили шалений рух військової техніки…
І ось о 4:00 пролунали перші вибухи… Зранку, розбудивши Влада, я повідомила жахливу новину — почалося повномасштабне вторгнення. Він швидко піднявся з ліжка, одягнув обручку і пішов збирати усі необхідні речі..
І звісно, на усі мої прохання почекати хоча б день — твердо відповів: «Хто як не я!».
«Я йду, щоб тут жили спокійно, воюватиму за наше майбутнє», – повторював палко Влад.
Зрештою, 26 лютого під час передачі бронежилету закохані востаннє побачилися… обнялися і роз’їхались…
«Будучи на фронті, він намагався щодня телефонувати… Завжди говорив про те, як сильно кохає. Утім, розмови тривали 2-3 хвилини… Пригадую, 1 квітня, будучи на чергуванні коханий зателефонував пізно ввечері… Це була наша найдовша розмова за весь час…», – зазначила Лідія.
Владислав мужньо стояв на захисті української державності.
Згодом, 3 квітня Влад вкотре зателефонував, розпитавши, як справи. А також зазначив, що любить, сильно сумує і пообіцяв, що незабаром будемо разом.
На жаль, це була остання розмова Владислава та Лідії. Адже військовослужбовець більше не виходив на зв’язок..
“7 квітня повідомили, що мого Влада більше немає в живих. Я щосили намагалась заперечувати цю звістку. Тим паче, надіялась що, це помилка… Допоки не зателефонував побратим і не підтвердив цю інформацію….
Земля втекла з-під ніг… Бажала втекти від усього світу та закам’яніти, не відчувавши жахливий біль, який безжалісно і пекельно розривав серце. А на опізнанні боялась розплющити очі…
Переді мною лежав мій Всесвіт, сенс життя, мій Владік….
Ніби зачерствіла, закам’яніла я…
Їхавши траурним кортежом у голові існувала лише одна думка «невже це так? чому це відбувається зі мною? чому мого Влада забрали в мене?»…- резюмувала Лідія Войтович.
Куликівська територіальна громада попрощалась з Владиславом Войтовичем, який загинув від рук російського окупанта.
«10 квітня 2022 року був надважкий день. Адже зібралась велика кількість людей провести востаннє мого чоловіка та подякувати йому, за те що став на захист держави. Через тиждень, після прощання мені наснився усміхнений Влад і попросив не носити темної хустки. Крім цього, у сні він показав обручку і сказав, що завжди буде біля мене.
Я щодня відвідую його могилу… Перебуваючи на кладовищі я ділюся з ним, як пройшов день, питаю пораду.
Нині моя ціль жити за двох…. я завершу усі спільні плани заради нього….Я завжди відчуваю його поруч..
До слова, загинув Влад 5 квітня 2022 року, у мій День ангела. І навіки став моїм Ангелом!», – зауважила Лідія.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного Владислав Войтович нагороджений почесним нагрудним знаком “Хрест Хоробрих” посмертно.
Також нагороджений почесним орденом, який започаткували в Королівській бригаді “Хрест Героя” посмертно.
Владислав Войтович був уродженцем села Знамирівка Луцького району, що на Волині.
11 квітня у селі Звертів Львівського району провели в останню путь Владислава Войтовича– воїна, який загинув внаслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу поблизу н. п. Попасна Луганської області.
Читайте також наші новини у Facebook
АНАСТАСІЯ НІКОЛАЄВА
