Як стало відомо, волинськомк воїну Михальчуку Михайлу, який загинув захищаючи Україну присвятили вірш.
До слова, автор поезії – Mykola Savchuk
Зима в той рік була сніжна і лютувала,
Мороз ще з осені про себе заявив,
Під Новий рік матуся сина сповивала,
Новонародженого Бог для них явив.
Михальчуки дитя Михайликом назвали,
Так, традиційно, батько теж Михайлом був,
В селі, чомусь, дитя героєм величали,
Мабуть було чого, раз честь таку здобув.
Кмітливим ріс Михайлик, здатним до науки,
І в поле з мамою ходив на трудодні,
З малого брав косу, граблі і плуга в руки,
Були веселими і тяжкими ті дні…
Коли за партою, замріяний і щирий,
Писав у зошит творчих дум своїх рядки,
То ніби сам на крилах десь летів у вирій
І в небесах пером запалював зірки.
Закінчив школу і почав своє писати
Життя юначе в пору зрілості ідей,
Пішов військову спеціальність здобувати,
Казали: Армія з вас виробить людей!
Що з того вийшло, бо не легко там було,
Роки військові непомітно пролетіли.
На «дембель» воїн повернувся у село,
Бо так і серце, і душа його хотіли.
А там, як кажуть: З корабля попав на бал!
На трудовому фронті вже його чекали.
Козак підтягнутий, накачаний «амбал»,
Мабуть за це його героєм називали.
Нужда заставила, у світ зробив вояж,
Європа прийняла його робочі руки.
Поправив доларами власний фюзеляж,
Та все ж не міг знести із рідними розлуки.
Дитя дав Бог і взяв до Себе. Горе, лихо…
Здавалось, вистояти в горі ти зумій,
Сім’я розсипалась, розбіглися всі тихо,
Заповз у хату, як завжди, «зелений Змій».
Не довго Змію тут прийшлося гостювати,
Пробіжки ранні понад річкою в гаю.
Чим з ним дружити, краще пісню заспівати,
Здійснити мрію давню батьківську й свою,
Тут буде сад! Сказав і взявся до роботи,
Садив дерева, потім ягідні кущі…
Ходив полов і поливав їх щосуботи,
А ще обкопував, коли пройдуть дощі.
І мріяв тут, своїй коханій із Одеси,
Віддати серце і себе у цім саду,
Та грянув грім! Війна, дізналися із преси,-
Зібрав рюкзак і попрощався находу…
Війна, кохання, мова рідна солов’їна,
Одеса-мама, Глуша не така й мала…
Їх поєднала рідна, вільна Україна,
Патріотичність, що у кожному жила…
Епілог.
Живе і нині. Пам’ять цього не стирає,
Живе племінниця і син її Матвій,
Вона йому про тебе все розповідає,
Пісень співає, але чутно голос твій…
Микола Савчук 13.05.23
