Перші місяці повномасштабного вторгнення вона провела зі своїми рідними за кордоном, у Польщі. Коли страх минув, повернулася додому і зголосилася разом з командою кухарів готувати обіди для воїнів, котрі боронять державний кордон України на території Шацької громади.
Наприкінці літа їдальню для захисників закрили, та шачанка Галина Карпук своєї діяльності не припинила, а продовжила допомагати бійцям, залучивши до хорошої справи свою доньку і внучку, пише Район. Шацьк.
«Мій зять захищав Україну в зоні бойових дій та отримав контузію. Сьогодні його, батька трьох малолітніх дітей, звільнили від військової служби. Але ми й досі не можемо забути про той період сліз і переживань. Шкода мені наших військових, тому й вважаю своїм обов’язком їм допомагати», – каже шачанка.
Галина Карпук 11 років пропрацювала бухгалтеркою ВАТ «Шацька «Родючість» і вже 14 літ є кухарем їдальні Шацької філії ОЗ «Шацький ліцей». З початку війни школу перевели на онлайн навчання, і потреба готувати для дітей шкільні обіди відпала. Зізналася, що дуже любить куховарити, тому влітку зраділа новій роботі – варити їсти для військовослужбовців.
Було непросто, бо в спекотну пору по пів дня проводила разом з іншими кухарями біля розпечених плит. Працювали без відпочинку, в декілька змін, допомагали вчителі й інші небайдужі, бо годувати воїнів потрібно було тричі на день.
«Бувало, що брала з собою на роботу 7-річну внучку, тато якої, мій зять, перебував тоді на війні. Настя знала, що тато захищає Україну і дуже за нього хвилювалася. Вона раділа, що ми варимо їсти для бійців, що інші добрі люди так само годують її тата. Захисники називали внучку маленькою патріоткою, пригощали шоколадом (нібито від тата!), вона ж дарувала їм свої патріотичні малюнки», – розповідає Галина.
Шачанка не просто готувала влітку обіди для військових, вона намагалася їм максимально вгодити, додатково пригощаючи домашніми смаколиками: дерунами, голубцями, варениками, пельменями, малосольними огірками, яблуками зі свого саду тощо. І от коли восени всього цього не стало (кухню закрили і бійців cтали централізовано годувати на місцях), Галина Карпук засумувала. Та не надовго, бо знайшла інший спосіб, щоб підтримувати воїнів ЗСУ і бути для них корисною.
Шачанка разом із донькою Мар’яною почали закривати м’ясні тушкованки для бійців, варити згущене молоко, робити заготовки для борщу. Для м’ясних консерв використовувала м’ясо домашньої птиці (гусей), якщо не вистачало – купувала додатково за власні кошти.
Військовому капелану Роману Скіраку, який возить допомогу воїнам у найгарячіші точки, передавала закрутки великими партіями. Священник навіть жартував: «Невже ваш зять стільки з’їсть?». Відповідала, що це для зятя і всіх його побратимів. А ще пані Галина в’яже для воїнів теплі шкарпетки і безрукавки (щоб не мерзли в холодну пору!), частує їх домашніми смаколиками, час від часу пере для них одяг.
Не відстає від бабусі і маленька Настя: разом з подружками створює для бійців патріотичні малюнки і виготовляє синьо-жовті браслети.
Взимку пані Галина і внучка відзначали свої дні народження, і найприємнішим подарунком для них стали привітання від військовослужбовців. Бійці подякували Галині Карпук і її родині за добро, жертовність, за безкорисне волонтерство і таку потрібну для них допомогу.
Шачанка ж, у свою чергу, запевнила, що підтримуватиме захисників, скільки буде потрібно. До самої перемоги.
