Гіркополонківська ОТГ є відносно молодою, оскільки існує понад рік. Створена 3 січня 2019 року. До складу громади увійшло 3 громади, яка налічує понад 6 населених пунктів: Оздів, Полонка, Вікторяни, Лаврів, Ратнів та Гірка Полонка.
Як змінилося життя громадян Гіркополонківської ОТГ журналісти «Волинь infa» дізнавалися у голови Гіркополонівської ОТГ Ніни Симонович.
Як Ви охарактеризуєте Гіркополонківську ОТГ нині?
Вважаю, що чим більше населених пунктів – тим більше проблем. У кожному селі свої труднощі. На мій погляд , ми неабияк досягли це об’єднання, оскільки прагнули мати бюджетні відносини з державою. Коли я спостерігала на інші громади, чесно кажучи, «заздрила по –білому», радіючи, що вони отримали державні кошти на розвиток інфраструктури.
Проте, якби створення нашої ОТГ відбулося у 2015 році – розвиток інфраструктури був більший. Нині, понад 2 мільйона 318 тисяч гривень держава надала нам для інфраструктурної субвенції. Ми прагнули реалізувати проєкт по реставрації Гіркополонківського Будинку культури, а саме, зробити капітальний ремонт даху і фасаду. Коли є зовнішній вигляд будь – якої будівлі – тоді заклад «живе». Наш Будинок культури справді «живе», оскільки, саме там займається народний ансамбль, який налічує більше ста людей.
Окрім цього, у громаді налічується 3 середні школи, а саме: в Гіркій Полонці, Лаврові і в Ратневі. Спостерігаючи за видатками, можу впевнено стверджувати, що основні державні кошти витрачаються саме на утримання навчально – освітніх закладів.
Для нас неминуче було проведення тендеру. Взявши участь у тендері, ми заощадили понад 450 тисяч гривень. Таким чином, почали реалізовувати проєкти.
Найголовнішим проєктом був капітальний ремонт даху Будинку культури. Наразі, він вже виконаний.
У зв’язку з недостатньою кількістю коштів, ми пропустили проєкт по фасаду будинку культури, і мали намір втілювати інший проєкт – «Капітальний ремонт харчоблоку шкіл села Лаврів”. Щодо цього, у нас була підтримка з державного бюджету по соцеконом розвитку.
В липні ми дізналися про те, що згідно з розпорядженням, держава нам надає близько 300 тисяч гривень задля підтримки. Ми зраділи цій новині.
Проте, наприкінці грудня, минулого року, ми отримали сумну звістку, у якій повідомлялося про те, що держава, яка дала власноруч цю субвенцію, вимагає повернення коштів, незважаючи на те, що роботи були усі виконані. Згодом, ми дізналися, що саме 4 грудня вносилися зміни у Кабміні, і одним із розпоряджень уряду було повернення коштів. Наступне, було прохання аби ми написали відмову. Утім, я відповіла суворо та справедливо : «Робіть, що хочете, але ми не будемо відмовлятися».
Казначейська служба віднімає з нашого рахунку ці 300 тисяч гривень. Ми роботу зробили – а гроші нам не проспівфінансували. А ми й досі надіємось, що вони переглянуть цю ситуацію і нададуть кошти, ми чекаємо…
Чи контактуєте Ви з Вячеславом Рубльвим, який є народним депутатом від Вашого виборчого округу?
Перш за все, цю проблематику ми озвучили народному депутату – Вячеславу Рубльову. Він володіє інформацією, щодо цього. Рубльову було надіслано чимало листів. Він клопотався цим питанням у Міністерстві, сподіваючись, що нас почують.
Нині, питання харчоблоків є дуже актуальне. До слова, наша Гіркополонківська школа налічує 35 років, проте, за усі ці роки ніхто у ній не проводив ремонтних робіт, жоден не приділяв увагу. Коли я посіла крісло голови ОТГ, я відразу повідомила, як і депутатам, так і членам виконкому, на що будуть витрачені кошти. Для мене наші харчоблоки – це крик душі.. Підлога була у занедбаному стані,були навіть провалини. Наразі, ми зробили повністю ремонт харчоблоку. Ремонт вартував близько 750 тисяч гривень, ми змогли заощадити понад 200 тисяч гривень. Незважаючи на відсутність будівлі, ми також створили відділ надання адміністративних послуг, який прирівнюється до ЦНАПу, який знаходиться практично у всіх громадах. Окрім цього, ми затвердили програму «Соціально – економічного розвитку», яка передбачає діяльність на 2 роки.
Безумовно, гострою проблемою нашої місцевості була неякісна питна вода, яка не відповідала нормам. Отож, наприкінці минулого року, ми створили нову свердловину, щоб отримувати якісну воду.
На що найчастіше скаржаться місцеві?
Як відомо, наша траса не є безпечною, рух автомобілів є стрімкий, тому чимало стається ДТП.
Ми прагнемо, щоб держава почула цю актуальну проблему, і допомогла нам з фінансуванням світлофору. Ми працюємо над цим проєктом, адже він необхідний задля безпеки. Маю надію, що встановлений світлофор, намагатиметься зупиняти водіїв на дорозі та уникати подібних аварій. Батьки бояться за дітей, коли ті поспішають до школи, переходячи дорогу.
Отож, ми виготовляємо проектно- кошторисну документацію по встановленню світлофору. Будемо сподіватися на підтримку держави.
Як Ви боретеся з неприємним запахом, який відчутно у вашій місцевості?
Вочевидь, Баївська сільська рада продала свої 95 га землі для цукрового заводу. Натомість, наша сільська каналізація була у приватних «руках» підприємства Луцького РТП. Ми виплачували кошти за послуги, а підприємство – обслуговувало населення. Стоки і справді скидалися до полів фільтрації. Це було до 2015 року. Згодом, ми не знайшли спільну мову з орендарем, оскільки він розірвав договір достроково.
Першочерговим завданням в ті роки, було побудувати власну каналізацію. Як відомо, в нас чимало багатоповерхівок, які теж підключені до центральної каналізації, також дитсадки, школи, тощо. Отож, власними зусиллями працювали зі спецмашинами, з якими заключили договори на чолі з водоканалом. Таким чином, ми вивозили свої стоки на вулицю Мамсурова, на певне соціальне місце. До слова, стоки з сусіднього Вересневого району теж скидалися. Зізнаюсь, колись був нестерпний сморід, що неможливо було відчиняти вікна. Був також цей неприємний запах на територіях ГПЗ, Львівської, Цукрового заводу, тощо.
Відомо, що цукровий завод скидав стоки, які були на полях фільтрації. Отож, ми поставили в пріоритет побудувати для себе каналізаційні споруди, аби уникнути цей сморід.
Цьогоріч відбудуться вибори до місцевих рад. Які Ваші очікування?
Сьогодні усе бурно відбувається, не встигаєш за усілякими змінами. До слова, у нас ще досі завершується процес децентралізації. Нині, згідно з діючим перспективним планом, Баківцівська та Радомишлецька селищні ради досі є самостійними, та не належать жодній ОТГ Волині.
Ці дві громади включені до нашої громади, проте, вони не мають бажання бути спільною ОТГ. Вони хочуть об’єднатися до Боратинської громади. Утім, це неможливо, оскільки ці місцевості не мають спільної між собою межі. Вважаю, що жодне селище не заперечувало б існування у Боратинській ОТГ, адже це одна зі славетніших громад, яка має титул найкраща громада України.
Яка Ваша найсильніша сторона, як очільниці?
У моїй роботі існує досить велика принциповість. Таких людей не сильно полюбляють. Зізнаюсь, чимало, хто мене критикує…
Яким чином Ви поєднали своє депутатське життя?
Перш за все, я не відразу очолила цю громаду. У 2010 році я стала депутатом сільської ради. Перед тим, державна робота головного спеціаліста.
Утім, понад 5 років я була депутатом. У 2015 році мені запропонували стати секретарем ради. Згодом, отримала посаду сільського голови.
Чи полюбляєте конкурувати?
Коли йдеться про виборну посаду, ти повинен бути готовий до того, що конкуренція неминуча. Проте, від виборців чула підтримку: «Ніно Леонідівно, ідіть, хто ж як, не Ви!». Якщо люди хочуть щоб я очолювала цю посаду, значить вони в мене вірять. До слова, у 2015 році, мій показник у рейтингу складав понад 60%. Об’єднання було складним процесом, але я нічого не боялась.
Вибори для мене, як гра у карти – хтось має виграти, а інший – програти. У житті співпадає так, що зазвичай, конкурую з чоловіками. Зізнаюсь, люблю чесну боротьбу.
Ваші подальші плани?
Працювати до останнього, адже назад повороту вже немає. Не маю намір покидати людей та громаду.
Побажання читачам «Волинь infa»
Не бійтеся спілкуватися з людьми та будьте щирими у своїх почуттях та емоціях.
АНАСТАСІЯ НІКОЛАЄВА
