«Дочекаємося кожного»: як український прапор став символом надії для родин полонених у Луцьку

Щотижня у центрі Луцька розгортають десятки синьо-жовтих прапорів. На них — портрети, імена та написи про військових, яких чекають із полону або розшукують як зниклих безвісти.

Для родин український прапор став символом надії, пам’яті та боротьби за повернення їхніх близьких, розповіла Суспільному переселенка з Маріуполя Лариса Лях.

«За нього наші воїни, найкращі воїни, захищають нашу державу, за цей стяг, за нашу волю», — говорить Лариса Лях.

Переселенка з Маріуполя Лариса Лях. Суспільне Луцьк

Жінка показує прапор, з яким зустрічала військових з полону. Перший напис на ньому зробив лучанин Дмитро Селютін, який боронив «Азовсталь».

«Коли повномасштабна війна почалася, прийшлось з Маріуполя виїжджати. Тепер ми стоїмо за маріупольський гарнізон, який стояв за нас до кінця», — каже переселенка.

Прапор Маріупольського гарнізону. Суспільне Луцьк

«Моя мрія — щоб тато повів мене на 1 вересня»

9-річний Захар Бабак разом з братом, мамою та тіткою щотижня приходить на площу із синьо-жовтим стягом.

«Пшениця і небо — символ нашої України, — каже хлопець. — На цю акцію вже ходжу рік. Я чекаю свого тата 37 місяців з полону. І моя мрія, щоб тато повів мене на 1 вересня, на яке мене тато ще ніколи не вів».

Захар Бабак. Суспільне Луцьк

«Блакитно-жовтий прапор — це символ незламності, символ віри, надії. Ми за свій прапор будемо стояти, скільки потрібно. І за наших хлопців, — каже Людмила Аршулік. — Наша Україна варта того. І ми дочекаємося кожного».

Людмила Аршулік тримає прапор. Суспільне Луцьк

На прапорі Діани Кучерук — портрет чоловіка. Він потрапив у полон під час боїв на Курщині.

«Мій чоловік цей прапор захищав. Тому якби такі, як мій чоловік і всі наші герої не пішли, цього б стягу ми вже б не бачили», — говорить Діана Кучерук.

Діана Кучерук. Суспільне Луцьк

Щоразу учасники акції розгортають по кілька десятків прапорів, додала лучанка.